Одному зі світових класиків належать слова, що народ, який не вчиться на помилках минулого, обов’язково повторить їх знову. Складається враження, що з кожним днем, кожним рішенням та кожним виступом вітчизняних високопосадовців наближається повторення кровавого сценарію сторічної давнини. Ми знову стикаємось з тим, що століття тому призвело до втрати української держави; ми стикаємось з брехнею, нерішучістю та неспроможністю тих, які мають служити прикладами для мільйонів людей, ми стикаємось з відчуттям абсолютної безкарності, безпорадності, крайнього нахабства та відвертої дурості.
Зараз, ці люди наближають події, яких і самі дуже бояться, але прихід яких відчувають, саме тому так відчайдушно та безнадійно намагаються приспати й заплутати національну пам’ять. Саме тому в день святкування століття Національної революції із зрадницьких уст наших можновладців звучали слова, які ганьбили не лише нашу історію, а й військову гідність українського народу. Під парламентським куполом коаліційні нардепи у своїх ювілейних виступах розповідали, що полковник Петро Болбачан, який у 1918 р. прославився визволенням Криму, Донбасу і Слобожанщини, розстріляний по справедливості, бо начебто вважався заколотником. Історія повторюється, якщо не брати уроків з помилок минулого. Незаслужено забутий український полководець був оббріханий у вже тоді продажній пресі своїм же керівництвом – урядом, за який він бився. Сьогоднішній уряд також радо знищив би нашу реальну військову еліту, силами якої російська агресія свого часу була локалізована на Донбасі.
Результатом політики сторічної давнини стало те, що Українська держава так і не відбулася, бо люди, здатні на рішучі дії були винищені «стараннями» тих, хто країну очолював. Жадібність, дурість і дріб’язковість владної верхівки коштувала нам 70-річного тиранічного ярма: 3х голодоморів, безбожної праці за картки, наймасовіших в історії репресій. “Герої нації”, на яких так любить посилатися сьогоднішня влада – різноманітні Винниченки доживали свої роки у спокійних європейських містах, не звертаючи уваги на страждання мільйонів, яких вони прирекли на понад півсотлітнє рабство. Вони використовували українську ідею для заробітку, а народ – як інструмент для цього. Пам’ятаймо про це, бо вже сьогодні видно, що Порошенки, Парубії і Гройсмани готові зробити так само. І лише сьогоднішні полковники Болбачани зможуть забезпечити саме існування нашої держави і майбутнє українських дітей.