Для частини активних українських патріотів характерна прихильність до етатистської моделі економіки. Вони прагнуть бачити значну частину бізнесу у руках держави, а також посилене регулювання державою економічного життя.
Останніми роками можна спостерігати іншу крайність: оспівування “найвільнішої” ринкової економіки. Таке оспівування часто поєднується зі звинуваченнями опонентів у “лівацтві”. Воздавши чергову похвалу Рональду Рейгану або Маргарет Тетчер, прихильники таких поглядів люблять поговорити про себе як про єдиних “істинних правих” і вилаяти тих, хто ще не увірував у премудру “руку ринку”.
Хоч ці підходи здаються діаметрально протилежними, вони мають спільні риси: догматизм і шаблонність. Економічні рецепти виписуються не у відповідності до ситуації, у якій перебуває країна, а з огляду на догми “ідеальної економіки”. Натомість реальність є дуже складною і динамічною, тому потребує раціонального аналізу і прагматизму.
Чи варто цілком відкидати користь від державних підприємств? Ні. Так само не варто заперечувати значення державного регулювання, а також політики протекціонізму. Адже Україна — це країна аж ніяк не передова у економічному плані. А як свідчить історичний досвід, держави, які прагнуть наздогнати більш розвинені, змушені вдаватися до протекціонізму та інших етатистських заходів. Таку ситуацію ми можемо спостерігати від Німеччини ХІХ століття, що прагнула наздогнати Велику Британію, до “азійських тигрів”. Зрештою, навіть сьогодні держави, які вважаються зразком передових ринкових економік вдаються до протекціонізму і мають у своїй власності крупні підприємства (добре відомий протекціонізм США, Німеччина не поспішає приватизовувати Deutsche Bahn).
Ще безглуздіше було б підтримувати нинішніх формат приватизації, коли в країні, де триває війна, держпідприємства продають за безцінь за корупційними схемами.
З іншого боку, не можна догматизувати державну власність і державне втручання, заперечувати значення приватної ініціативи (в тому числі у великому бізнесі) тощо.
Перевага націоналізму у тому, що він не прив’язується до економічних шаблонів та догм і мислить категоріями національної користі. Наприклад “Національному корпусу” вдалося запропонувати збалансовану програму економічної політики, яка поєднує вимоги дерегуляції економіки і створення привабливого інвестиційного клімату з чітким розумінням важливості державної власності у окремих сферах господарства та вмілою політикою держави щодо інноваційного економічного розвитку.
Перед Україною велике майбутнє. Але це майбутнє стане доступним тільки тоді, коли наша країна почне керуватися власним розумом, а не банальними скопійованими схемами.
Петро Климчук