У 1917 році в цей день в Києві розпочав роботу ІІІ Військовий з’їзд. Він тривав до 12 листопада, в ньому взяло участь більше 3 тисяч делегатів. Головною вимогою в резолюції з’їзду було проголошення незалежності Української Народної Республіки, повної українізації армії і флоту та встановлення миру з країнами Антанти та Центрального блоку.
Але військовики пішли далі — прямо на цьому з’їзді був сформований полк, який вступив у бої з комуністами вже через кілька днів.
Тим не менш, з’їзд так і не зумів остаточно добитись поставлених цілей. Тодішня політична еліта, що складала УЦР, виявилась не готовою до викликів свого часу та слабко розуміла загрозу, яка йшла від Кремля.
Україна дарувала світу великих героїв, але серед українців часто виявлялось мало вдалих керманичів. Історія Перших визвольних змагань — яскраве тому підтвердження: у той час, як молода держава потребувала багнетів для свого захисту і повного розриву усіх взаємин з імперським Кремлем, очільники УЦР загравали з росіянами.
Час довів, що правда була на стороні військовиків. Можливо, будь дії УЦР більш рішучими – ми би виграли ту війну.
Головним стрижнем існування української державності завжди були добровольці — патріоти, які готові брати до рук зброю та ставати на захист Батьківщини. У часи відсутності політичної волі сто років тому саме вони взяли на себе ініціативу оборони рідної країни — і виявились правими.