Уже третій день точиться збройне протистояння між Вірменією та Азербайджаном в районі Нагірного Карабаху. Сотні загиблих, десятки знищених одиниць техніки, загальна мобілізація в обох державах. Події розгортаються дуже динамічно і вже невдовзі можуть набути характеру повномасштабної війни по всій лінії вірменсько-азербайджанського кордону.

Нинішні події в районі Нагірного Карабаху — це яскраве свідчення безперспективності спроб «мирного врегулювання» подібних конфліктів. Ще з 1992 року діє міжнародна Мінська група, покликана припинити кровопролиття в Нагірному Карабаху, забезпечивши продуктивний діалог сторін. Вона функціонує за участю Московії, Франції, США та ОБСЄ. Нічого не нагадує? Як і у випадку з Україною перемовини не вирізнялись продуктивністю. Водночас «мінський формат» був корисним для Кремля. Москва використовувала його як інструмент замороження конфлікту задля утримання Вірменії та Азербайджану в орбіті свого впливу.

В умовах окупації однією стороною величезної частини території супротивника компроміс на взаємовигідних засадах неможливий. Тож, вибух конфлікту стає неминучим. Масштабні бойові дії в районі Нагірного Карабаху – це черговий приклад абсурдності байок українських політиканів, які розповідають про безальтернативність компромісного вирішення конфліктів у ХХІ столітті. Історія пишеться залізом і кров’ю, а не балачками та поступками. Так було, так є, і так буде. На жаль, для влади клоунів ця проста істина неосяжна.

Водночас розгортання військових дій між Вірменією та Азербайджаном вкотре продемонструвало ослаблення Московії. Кремль вже не контролює ситуацію на Кавказі. Сьогодні очевидно, що московити не готові допомагати вірменським сателітам відбивати азербайджанський наступ. Вони збентежено спостерігають за роботою безпілотників турецького виробництва, які завдають нищівних ударів по вірменських позиціях. З вуст російських дипломатів лунають аморфні заклики до «порозуміння» і «врегулювання», що виглядають геть жалюгідно на фоні агресивних заяв Туреччини про цілковиту підтримку Азербайджану. Усвідомлюючи власну слабкість, московити наче й забули про членство Вірменії у військовому блоці ОДКБ.

У нинішній ситуації інтереси України об’єктивно збігаються з інтересами Азербайджану та Туреччини. Сучасна Вірменія є сателітом Кремля, що цілеспрямовано підтримує імперські амбіції Москви в міжнародних організаціях. Азербайджан плідно співпрацює з Україною в низці важливих сфер. Небезпідставно цій державі було присвоєно статус стратегічного партнера нашої Батьківщини.

Здавалося б, позиція України в конфлікті в Карабаху цілком очевидна. Проте «Зе-дипломати» воліють обмежитись нейтральними заявами про «глибоке занепокоєння» кровопролиттям. Така безхребетність можновладців мене не дивує. Адже вони звикли за всяку ціну уникати гострих кутів, попри національні інтереси.

Поділитись