Процес декомунізації, який відбувається в Україні, має в собі набагато глибший сенс, аніж перейменування вулиць і демонтаж пам’ятників. Іншими словами цей необхідний історичний крок можна назвати: «Убий в собі раба!» Звісно, залишається той прошарок української громади, який опирається цьому, вважаючи рабський стан найбільш вигідним («партія за нас думає, робить, пережовує і кладе в рот!»). Але в будь-якому випадку, совєтська система є тоталітарною і антилюдською, знищує будь-яку національну ідентичність. Застосування елементів цієї системи, реанімація її в нових формах веде лише до конфліктів, розколів в українській громаді, підтримує війну на українській території.
Через совєтську ідеологічну систему Путін вдерся в Україну й анексував Крим. Те, що відбувається зараз в Москві – це перехід до повноцінного неоімперіалізму. Режим Путіна використовуючи пострадянські і неорадянські символи-атавізми, проводить політику неоколоніалізму. Більша частина російського населення обожнює кремлівського карлика і всіляко виправдовує війну в Україні. Причина цьому – закоренілість совєтських архетипів. Раби завжди будуть підтримувати свого рабовласника, незважаючи на геноцид, переслідування, депортації. Рабів утримує страх перед рабовласником і «ковбаса за 20 копійок».
Політична еліта будь-якої держави відіграє важливу роль у формуванні національної ідентичності, просуваючи певні культурні символи й історичні теорії. В Україні національна ідентичність ніколи не була проблемою, українська громада завжди, навіть без державного фундаменту, утримувала в собі глибинні смисли свого національного буття. Але СССР зі своєю «машиною смерті» зміг переломити національний стержень українців, розділити їх та сформувати новий тип «людини совєтської». Після розпаду совєтської системи її елементи в свідомості українців не зникли, загрожуючи життю нашого народу. І в цьому вина також «нової» політичної еліти в Україні, яка допускає відродження неосовєтської символіки для політичного маніпулювання українцями (рабами легше керувати, ніж свідомими громадянами).
Проросійський іредентизм (визнання анексії територій за етнічною ознакою) у Криму, утвердження проросійських сепаратистських проектів у Донецьку та Луганську, політична поляризація та дестабілізація в інших частинах східної та південної України є наслідками невдач попередніх, слабких або удаваних спроб консолідації національної ідентичності та боротьби з совєтськими символами. Це вже потім за «благодатним Путіним» до совків прийшли російські танки та гради, але раби все рівно залишаються на позиціях низькопідданства.
Насправді, неосовєцький тип ідентичності є дуже небезпечним для життєдіяльності української громади. Сьогодні, перебуваючи в стані війни та щодня втрачаючи синів і дочок України, держава має бути як ніколи сконсолідована у боротьбі з будь-якими формами відродження совєтського. Цьому може протистояти лише українська ідея. «Україноцентризм в культурі ― це розвиток української мови, популяризація традиційних національних цінностей та ідеалів через широкий спектр заходів: від перейменування географічних об’єктів до широкого сприяння «високій» (немасовій) культурі» (з Програми «Національного корпусу»).
Ірина Боднар-Коваленко