Українсько-угорський конфлікт можна було передбачити. А якщо якусь неприємну ситуацію можна передбачити, це дозволяє або уникнути її, або сміливо прийняти її наслідки, аби потім не відступати від своїх позицій.
Перше, що привертає до себе увагу, це те, що в Угорщині так само, як в Україні та Польщі, зараз спостерігається національно-патріотичне піднесення. Причому угорська ситуація подібна до української тим, що угорці також змушені боронити свою незалежність. Лиш в угорському випадку йдеться не про Москву і не про військове вторгнення, а про боротьбу проти брюссельського централізму і впливу глобалістських структур Джорджа Сороса. І перше, і друге — це серйозні виклики для суверенітету, які здатні мобілізувати суспільство подібно до військової агресії. Тому не варто дивуватися, що угорське суспільство наелектризоване.
Другий момент пов’язаний із парламентськими виборами, що відбудуться наступного року. Під час цих виборів серйозним конкурентом для правлячої партії “Фідес” буде “Йоббік”.
Звична для “Фідес” політика стосовно угорських меншин у сусідніх країнах полягає у захисті їхніх етнокультурних прав і плеканні духу соборності з самою Угорщиною. Подібні ідеї стосовно власних меншин можна знайти і в програмах українських націоналістичних сил. Про політику перегляду кордонів “Фідес” не йдеться. Натомість “Йоббіку” не чужий популістський реваншизм.
Неважко зрозуміти, що будь-яке суттєве обмеження прав закордонних угорців в умовах конкуренції з “Йоббіком” б’є по рейтингу “Фідес”. Виборці мислять категоріями “зрада” і “перемога” не лише в Україні. Нинішній угорський уряд перед виборами з особливим завзяттям намагається показати себе захисником прав угорських меншин. Тож він не міг не відреагувати на український освітній закон.
Як мала б повести себе українська влада, якби враховувала ці обставини? Варіантів два. Перший — взаємні консультації і пошук консенсусу ще до ухвалення освітнього закону. Другий — у разі неможливості прийти консенсусу — демонстрація твердої, принципової позиції.
Натомість українська влада обрала найгірший варіант. Спершу були затверджені норми, які просто не могли не викликати протидії з боку Угорщини. Потім українська сторона продемонструвала готовність іти на компроміси. А це найгірше, адже показує слабкість держави.
Все це говорить, що Україна потребує нової влади. Такої, яка не просто послідовно відстоювала б національні інтереси, але й робила це, демонструючи стратегічне мислення. З другим у нинішньої влади проблем не менше, ніж із першим.
Петро Климчук