З легкої руки президента 16 лютого перетворилось на День єднання. Але я вважаю, що буде неправильно казати про єдність українців тільки в межах сучасних українських кордонів. І навіть недостатньо буде казати про наших земляків-емігрантів у діаспорі. Треба згадати й про землі, де по цей день проживають нащадки козацького роду.
Ці землі є найкращою противагою до російської вигадки про те, що “українців придумав австрійський генштаб у минулому столітті”. Після руйнації Запорізької Січі й знищення Гетьманщини наші предки шукали кращої долі по всьому світу, в тому числі й на землях Російської імперії. Почались процеси колонізації відносно вільних територій, подекуди підсилені примусовими засланнями цілими сім’ями через політичні репресії. Так виникли Зелений, Малиновий, Сірий Клини, які на початку ХХ століття проголосили свою Незалежність й бажання приєднатись до України.
Таким же осередком українського духу стала й Кубань. Саме цього дня 104 року було утворено Кубанську Народну Республіку, пізніше — просто Кубанський Край. Згідно першої Конституції, до її складу входили Кубанська область, Чорноморщина, Ставропільщина, Терщина. Практично відразу українці Кубані виказали бажання долучитись до УНР на федеративних засадах. Тоді на перепоні об’єднанню стали більшовики, які згодом повністю задушили й знищили Кубанську державність.
Але неможливо знищити ідею, яка лишилась жити у людських серцях. І вже у наш час на українських акціях вже частіше з’являються прапори Кубанського Краю, як нагадування нам про справжні кордони української державності.