placeholder+image

Звернення польського націоналіста до української нації щодо погіршення україно-польських взаємин

Я польський націоналіст, який грівся біля бочок із вогнем на Майдані, тричі, у якості журналіста, бував на східному фронті, разом із добровольцями з «Донбасу» ходив у патруль, був біля ДАП, ховався від обстрілів у окопах і дивом пережив битву під Дебальцевим. Те, що я пережив, будучи в Україні, стало частиною мене. Я пишу цей текст від імені польських націоналістів, які відкрито симпатизують вам, українським націоналістам, і підтримують вас у боротьбі з корумпованою олігархічною системою, західним культурним марксизмом та ідеологією «русского мира». Ми, як і ви, боремось за ідею Інтермаріуму та Європи Націй.

Звертаюся до вас у справі зростаючого конфлікту між нашими дружніми народами в питаннях історичної політики і хочу представити нашу точку зору на історичні непорозуміння і проблеми, які нас ділять, як друг України і як поляк.

Багатьох українців дивує така сильна прив’язаність поляків до історичних непорозумінь, проте такий підхід не є винятковим у Європі. Литовці люблять пригадувати полякам окупацію Вільнюса у 1920 році, угорці постійно мріють про відродження Великої Угорщини, а балканські народи постійно ятрять старі рани, створюючи лише видимість єдності. У випадку Польщі взагалі не йдеться про перекладання вини за ті чи інші події. Щодо територіальних претензій, то для поляків це така ж очевидна річ, як і для українців. Львів є українським містом так як і Перемишль є польським. Ніхто, маючи здоровий глузд, не вимагає повернення Львова до Польщі. Навіть у середовищі антиукраїнських шовіністів прихильники польського Львова – це маргінес руху, який нічого не представляє навіть в інтернеті. Подібна ситуація спостерігається і серед українців відносно Перемишля.

Історичні непорозуміння, трагедії минулого і пов’язані з ними сучасні емоції не мають задавати тон політичним відносинам. Ці події мають бути предметом активного діалогу, який приведе до компромісу і співпраці. Звичайно ж, багато людей не розуміє цього, або ж просто не хоче розуміти, однак, у жодному разі не можна допустити, щоб їхні голоси переважали.

Історичною подією, що нас найсильніше ділить, є Волинська трагедія. Не буду вдаватись у деталі та порівнювати злочини обох народів у період ІІ Світової війни, залишу це польському історику Гжегожу Мотиці та його праці, присвяченій українсько-польському конфлікту 1943-1947 років «Від Волинської різні до операції “Вісла”». Ця праця була видана українською мовою, а її автора активно критикували як в Україні, так і в Польщі. В нашій країні його атакували антиукраїнські шовіністи за ретельність та об’єктивність у підході до даної теми, а деякі навіть приписували українське походження.
Рекомендую цю книгу як історичне дослідження, а також як працю, котра дозволить зрозуміти польську точку зору.

Чому Волинська трагедія має для поляків таке значення? Тому що для багатьох, зокрема молодих поляків і патріотів, це було «відкриттям», про яке раніше мало говорилось. Порівняно з розстрілом у Катині та рештою комуністичних злочинів, про Волинську трагедію знала лише невелика частина суспільства. Масштаб цього злочину і методи, за допомогою яких він здійснювався, в прямому сенсі викликав у молодих людей шок, а потім і гнів. Український націоналізм почали сприймати як щось виключно вороже для Польщі. Згодом культ ОУН-УПА почали сприймати як антипольський. Не варто дивуватись, що люди, котрі не знають і не хочуть знати українських реалій, так думають. Однак достатньо лише захотіти, щоб зрозуміти, що культ людей, яких у Польщі вважають злочинцями, не має антипольського змісту, а є лише частиною українського антиімперіалістичного міфу. Не можна заперечити, що попри специфічне сприйняття у Польщі, УПА вела героїчну боротьбу проти Червоної Армії та комуністичної партизанки. На жаль, ми не можемо повністю залишити історичний діалог історикам, оскільки він напряму впливає на суспільство і його настрої щодо співпраці між нашими народами. Однак, також не можна відмовлятись від діалогу, а навпаки активно його вести. Наша співпраця з Азовським Рухом розпочалась якраз від історичного діалогу. Це був фундамент, що дозволив нам відкрито співпрацювати з українськими націоналістами, не хвилюючись за те, що це багатьом у Польщі не подобається. У нашому випадку саме діалог приніс великі плоди!

Дозволю собі нагадати дві акції, котрі у Польщі були дуже медійними і змінили в значній мірі відношення до українських націоналістів. У 2016 році у Львові партія «Свобода» хотіла демонтувати скульптури левів на Личаківському кладовищі, оскільки останні нагадували їй символи польської окупації. Азовський Рух, разом з іншими польськими націоналістичними організаціями написав до влади міста відповідну заяву, в якій закликав не чіпати пам’ятники. Згодом у серпні того ж року Цивільний Корпус «Азов» вшанував пам’ять польських жертв Волинської трагедії, в той самий час польські націоналісти вшанували пам’ять українців, убитих польськими партизанами. Сталося те, що багатьом полякам і не снилося: ми разом зробили крок, котрий закрив рот польським шовіністам і дозволив перейти до глибшої співпраці. Такі жести з української сторони призвели до того, що зараз проукраїнські польські націоналісти є більшістю у польському націоналістичному середовищі.

Війна пам’ятників

В той період мала місце серія провокацій, яку назвали «пам’ятниковою війною». Кремлівські агенти або ж просто корисні ідіоти, нищили пам’ятники по обидві сторони кордону, виставляючи все так, ніби це справа рук націоналістів. Як польська, так і українська влада реагували правильно, розуміючи, що відповідальність за акти вандалізму несе третя сторона, котра хоче посварити українців і поляків. Ці провокації були такими непереконливими, що навіть антиукраїнські шовіністи не змогли використати їх із метою пропаганди. На сьогодні загострення дійшло до українсько-польських відносин, на державному рівні.

Теперішня криза в українсько-польських відносинах розпочалась тоді, коли у Польщі демонтували пам’ятник воїнів УПА у Грушовичах. Як я оцінюю цей демонтаж із польської перспективи? З однієї сторони УПА в Польщі сприймається виключно як злочинна організація, а польське суспільство в жодному випадку не згодне сприйняти ці пам’ятники. З іншої сторони могили будь-якої військової формації повинні шануватись, незважаючи на те робила вона злочини, чи ні. Той факт, що демонтажем пам’ятника займались організації, шовіністично налаштовані проти українців, можна окреслити лише як провокацію. Провокація була запланованою спробою погіршення взаємних відносин та історичного діалогу. Володимир В’ятрович, голова Інституту національної пам’яті, відповів на неї забороною проведення ексгумацій жертв Волинської трагедії. Це було емоційною відповіддю, що призвела до ще більшого напруження у наших відносинах. Варто згадати, що власне В’ятрович заборонив встановлення меморіальних дошок польським партизанам у Вінниці, вважаючи, що останні належали до польських злочинних організацій.

Фільм «Волинь»

Показ фільму «Волинь» в Україні було скасовано. Багато людей, які його навіть не дивились, наперед оцінили його як антиукраїнський. Фільм викликає сильні емоції, однак, не можна сказати, що він скерований проти того чи іншого народу. Тут відсилаю читачів до рецензії члена Азовського Руху Владислава Ковальчука, який разом зі мною був на показі даного фільму і ретельно його оцінив. Він впевнений, що ця тема продовжуватиме з’являтись у публічному просторі, проте її варто сприймати лише як акт вшанування пам’яті загиблих. Як поляк не повинен сприймати культ ОУН-УПА в Україні виключно як антипольський, так і українець не повинен бачити в темі Волинської трагедії виключно антиукраїнський зміст.

Польські партизани не можуть вшановуватися в Україні. Це можна зрозуміти, однак, відмовляючись вшановувати польських партизанів в Україні і вимагаючи шанувати українських партизанів у Польщі можна назвати не інакше як лицемірством і штучним підбурюванням конфлікту. На жаль, велика частина вини лежить і на поляках, про що я скажу далі.

Провокації

Провокації між нашими народами активно підтримують олігархічні ЗМІ. Ми – польські націоналісти, як і ви – українські націоналісти мислимо пан’європейськими категоріями. Ви, як дружня нам українська нація, повинні поважати наше право вшановувати свою культурну спадщину в Україні та в інших країнах. Ми, як дружня вам польська нація маємо поважати ваше право вшановувати свою культурну спадщину в Польщі. Рухаючись далі, я, як поляк, не маю нічого проти, а навіть за те, щоб німці дбали про свою культурну спадщину у Вроцлаві (Breslau), Гданську (Danzig) та Щецині (Stettin), про яку не говорять у польських школах.

Саме так ми повинні думати і це є тим шляхом, яким ми можемо дійти до Інтермаріуму. Ще однією провокацією олігархічних ЗМІ, була маніпуляція словами польського консула у Луцьку. Під час конференції консул Польщі Марек Запур нібито сказав, що «українська держава в 1917-1920 роках не існувала, Львів – польське місто» і, проводячи паралелі з сучасністю можна сказати, що Україна за подібною аналогією окупувала Крим і Донбас. Саме так представив слова польського консула ресурс Galinfo. На цю провокацію гостро відреагували ресурси, пов’язані з українськими націоналістами. Пізніше консул був шокований цим репортажем і маніпуляцією, та написав спростування, у якому заначив: «Це не мої слова. Я не казав, що Львів польське місто, а що Львів був польським містом у 1918 році. Це провокація, щоб зашкодити співпраці».

У контексті провокацій варто також згадати галас навколо закону про освіту в Україні, який, на думку багатьох політиків, міг зашкодити етнічним полякам в Україні. Варто відзначити що Польща і Україна розпочали діалог із цього питання конструктивний діалог і як результат - поляки в Україні спокійно можуть отримувати освіту своєю мовою, водночас навчаючись і державною. Продовжуючи тему, не зайвим буде згадати, що Угорщина вибрала ескалацію конфлікту і відмовилася вести переговори.

Брудні ігри політиків

Скандально відомий колишній польський шеф МЗС Вільтольд Ващиковський підлив масла у вогонь конфлікту між Варшавою та Києвом. У Польщі Ващиковський вважається одним із найгірших міністрів закордонних справ цієї каденції, а його дії такими, що дискредитують Польщу.
Накладення заборони на в’їзд українських громадян, при цьому не відкриваючи списків тих, кому в’їзд на територію Польщі і ЄС заборонено, є скандальною і безглуздою поведінкою, яка лише поглибила кризу у відносинах. . Цими дням Вітольд Ващиковський втратив свою посаду в рамках планованої реконструкції польського уряду. Відтепер його обов’язки лягли на новообраного міністра закордонних справ Яцека Чапутовіча.

Далі співробітник Ващиковського сказав, що Польщі не потрібне існування України, що в Польщі одразу було різко засуджено. Обурення України було в даному випадку абсолютно справедливим.

Згодом відбулася зустріч президентів Анджея Дуди і Петра Порошенка. Дана зустріч мала велике значення, в ході неї було обговорено історичні відмінності, а також питання про ексгумації жертв Волинської трагедії.

Підсумовуючи, можна сказати наступне:
Діяльність мейнстрімних політиків і лібералів у Польщі, як і Україні, доводить, що вони не можуть порозумітись в емоційних питаннях.
Іронією долі є те, що ми — польські і українські націоналісти — на такому низькому рівні змогли зробити так багато в контексті наших відносин. Ми, радикали і екстремісти, змогли, а ліберали — не можуть!

Ми, націоналісти, повинні діяти самостійно і співпрацювати. Наша мета – Європа Націй, а польсько-українське братерство буде досконалим прикладом того, що історичні конфлікти не повинні впливати на політичні і людські відносини та визначати майбутнє.

Вітольд Добровольський, польський націоналіст, військовий кореспондент і редактор видання "Штурм", дослідник української новітньої історії.

placeholder+image

У Харкові відбудеться «Нацфест»

Запрошуємо Вас на «Нацфест», що відбудеться 20 січня 2018 року у Харкові, в приміщенні RadmirExpohall. До Вашої уваги в програмі...

placeholder+image

Прийнятий закон про окуповані території не вирішує проблеми Донбасу: позиція лідера Національного корпусу Андрія Білецького

- За законопроект я не голосував, адже він є просто рамковим і не несе жодних алгоритмів та кроків повернення окупованих...

placeholder+image

364 роки Переяславській Раді. Хроніка темних подій

18 січня 1654 року відбулась Переяславська рада - загальна військова рада, яку гетьман Богдан Хмельницький скликав у...

У Харкові відбудеться «Нацфест»

Прийнятий закон про окуповані території не вирішує проблеми Донбасу: позиція лідера Національного корпусу Андрія Білецького

364 роки Переяславській Раді. Хроніка темних подій

Андрій Білецький: Сподівання на американську зброю надто завищені

Національний Корпус запрошує на концерт до століття проголошення незалежності УНР

Нацкорпус проти бюрократії: націоналісти підтримують науковців та їх вимоги прозорого розподілу фінансування

Словацька НГО «Solidarita pre Ukrajinu» привітала з новим роком дітей у зоні АТО

Рада прийняла закон про окуповані території Донбасу: дві думки на важливу тему

Андрій Білецький: Під виглядом зброї зі США Україні продають «тюнінговані» американцями радянські гранатомети

В Івано-Франківську пройде смолоскипна хода до 100-річчя бою під Крутами

Андрій Білецький: У законопроекті про деокупацію Донбасу на виході ми отримали "пшик"

Національний Корпус Запоріжжя запрошує на Водохреща

Нацкорпус підтримав акцію науковців з вимогою прозорого розподілу коштів президією НАН України

Бійки, стрілянина та 100 тітушок. В Умані рейдери знову захоплюють готель

Захищаючи Україну, загинув боєць ДУК «Правий Сектор»

Олег Петренко: Скарга Розенблата до Європейського суду – результат неякісної роботи Верховної Ради

Смолоскипна хода на честь 100-річчя бою під Крутами відбудеться у Вінничині

Встановлення пам'ятного хреста у Куп'янську (відео)