21 липня 1907 року у Житомирі народився Олег Ольжич (справжнє ім’я Олег Олександрович Кандиба), український поет, археолог і діяч ОУН. В цей же день народилась і його посестра Олена Теліга – поетеса, публіцистка, літературний критик, діячка ОУН.
Патріотична громадськість міста відзначила день народження цих визначних людей культурним вечором в сквері ім. Олега Ольжича з декламуванням віршів, піснями на гітарі по його словамм, промовою голови ОУН Богдана Червака тощо. До заходу долучились ГО “Житомирська ОУН”, ГО “Права Молодь”, ГО “Ветеранське Братерство”, ПП “Національний Корпус”, Національна скаутська організація України “Пласт”, ГО “Едельвейс”, організаторами заходу виступили ВО “Свобода” та Житомирський обласний центр народної творчості.
У грудні 1939-го Олена Теліга знайомиться з Олегом Ольжичем, відомим вченим, поетом і керівником Культурної референтури ОУН.
Вступає до Організації Українських Націоналістів, у Культурній референтурі пише тексти відозв та листівок, які потім таємно доправляються в Україну для поширення. Після розколу організації входить до ОУН(м).Від початку радянсько-німецької війни організація зайнялася формуванням похідних груп на Наддніпрянську Україну. Рух на Велику Україну очолив Олег Ольжич. До Києва перші похідні групи ОУН нелегально прибули у двадцятих числах вересня 1941 р., коли тут іще перебувала Червона армія. Згодом надходить іще понад сотню членів ОУН. В одній із похідних груп Олена Теліга, разом із Уласом Самчуком, переходить польський кордон, опиняється у Львові, й на початку жовтня 1941 р. прибуває до Києва. Займається гуртуванням літераторів, очолює створену 8 жовтня Спілку українських письменників, бере участь у діяльності Української Національної Ради, співпрацює зі щоденною газетою «Українське слово». Олег Ольжич у жовтні 1941-го виступив одним із організаторів Української Національної Ради в Києві, маючи на меті відновлення української державності.
8 лютого до Теліги додому прийшли з ґестапо. Вона не відчинила дверей, німці, на диво, ламати двері не стали. Ольжич через посланця спробував переконати Олену, аби не йшла наступного дня на роботу до Спілки, бо там очікується засідка. Однак Теліга не могла залишити колег у небезпеці. Після її розстрілу Ольжич ще довго себе картав, хоча зробив все, що було в його силах.
Посилення репресій з боку гітлерівців змусили Ольжича переїхати до Львова.
Саме тут жила його кохана – Катерина Білецька, що була молодша на 13 років. Друзі називали її Калинкою. Влітку 1943-го уклали шлюб, але з метою конспірації тримали його у повній таємниці, навіть мешкали окремо. Це робилося, аби уберегти Катерину від переслідувань за політичну діяльність чоловіка.
Гестапо заарештувало Олега Ольжича 25 травня 1944-го на квартирі у Львові. Його відправили у концтабір Заксенгаузен і жорстоко катували протягом двох тижнів. Однак він відмовився від будь-якої співпраці з німцями: «Українські землі є життєвим простором для українського народу. Тому будь-якого окупанта били і будемо бити!». Помер у ніч на 10 червня від тортур на черговому допиті, який проводили гестапівці Вольф, Вірзінг і Шульц. Вже після його смерті, 31 липня, народився син Ольжича, названий на честь батька Олегом.
Представники Ветеранського Братерства Житомира задекламували вірш Олега Ольжича