На сьогодні ми спостерігаємо численні наслідки слабкої зовнішньополітичної позиції нинішньої влади на арені світової політики. За останні місяці Україна потрапляла у кілька масштабних скандалів, в результаті яких суттєво постраждав імідж держави. Неможливість уповноваженими дипломатами відстояти не те, що свої інтереси, але банально національну ідентичність – це серйозний сигнал для можливого загострення з іншими суб’єктами міжнародної політики.
Останнім часом виникали загострення на рахунок:
– необхідності вивчення державної мови в школах, де диктувати свої права почала Угорщина;
– необхідності притягнення до відповідальності громадян Сербії, котрі брали участь у військових діях разом із представниками терористичних угруповань на окупованих територіях України, за що Сербія пригрозила відкликати акредитацію українського посла у Белграді;
– окремих сторінок української національної історії, котрі, на думку деяких польських високопосадовців, носять так званий “антипольський” характер.
Розбудова польсько-українських взаємин на ґрунті ресентименту носить неконструктивний, якщо не самовбивчий, характер, адже на тлі численних масштабних загроз, які стоять перед нашими націями, питання ставлення до наших національних героїв, виглядає несвоєчасним. Як і вони, ми маємо відповідати на виклики сьогодення. Відмінність історичних інтерпретацій – природна, адже обидві країни мають багату й довгу історію, а в науковому сенсі тим паче мають право на різні наративи, спираючись на різні джерелознавчі бази.
Нинішній міжнародний конфлікт щодо окремих аспектів національної історії є відверто спекулятивним та штучним, адже більшість аргументів польських урядовців про “антипольський” зміст культу “ОУН-УПА” є лише політичною маніпуляцією. У Варшаві прекрасно знають, що в Україні “ОУН-УПА” вшановується, як антирадянська формація, але, вочевидь, польським посадовцям вигідно замовчувати антирадянську боротьбу українських повстанців задля чергових симпатій електорату.
Свідченням штучності цього конфлікту є той факт, що польські та українські націоналісти, як носії різних національних міфів та як найбільш радикалізовані члени соціуму, уже кілька років ведуть співпрацю задля процвітання обох країн, не дивлячись на різницю в історичних наративах. “Національний Корпус” ініціював і провів десятки публічних заходів, спрямованих на розбудову спільних україно-польських проектів у сфері геополітики, оборони та безпеки, культури, економіки та інфраструктури.
Резюмуючи, ми, націоналісти, виступаємо за негайне припинення взаємних звинувачень, усунення з публічної сфери популістських закликів до “історичної справедливості”, залишення права іншим націям мати власних героїв. Втручання у внутрішню політику нашої країни – це посягання на суверенітет. Майбутнє – за спільним протистоянням загрозам від сучасності, а не за боротьбою з міфами історії.