Минуло вже три роки відтоді, як у передвиборчих обіцянках Петро Порошенко заявив, що винні у справі Майдану повинні бути покарані. До цього списку винних входять і екс-депутат від Партії Регіонів Юрій Іванющенко, якому інкримінують незаконне збагачення на 82 млн доларів та заволодіння державними коштами у розмірі 170 млн гривень, отриманих Україною від продажу квот Японії на викиди парникових газів згідно з Кіотським протоколом.
Зовсім нещодавно Європейський суд загальної юрисдикції визнав недійсним рішення Ради ЄС про внесення Іванющенка до санкційного списку. Своє рішення аргументують тим, що українська сторона безпідставно звинувачує колишнього регіонала у викраденні держкоштів. Безумовно, це черговий дипломатичний провал української влади.
Нагадаємо, що в березні Верховний суд закрив всі справи щодо Іванющенка.
Також аналогічний позов щодо зняття санкцій Євросоюзу подав колишній міністр доходів і зборів України Олександр Клименко, та цю заяву було відхилено.
Та чи маємо ми право критикувати такі дії Європи, коли самі продовжуємо торгівлю, не розриваємо дипломатичних відносин з окупантом та відпускаємо тих, хто брав безпосередню участь у створенні Антимайдану.
Яскравим прикладом цього є справа Сергія Юдаєва, якого 6 листопада в одному з харківських судів було визнано винним в організації масових заворушень, захоплення Харківської ОДА та призначено покарання у вигляді 8 років позбавлення волі, а при цьому звільнено у залі суду за амністією.
Порошенко та його уряд вже давно «поховали» справу Майдану і на справедливе покарання для таких, як Іванющенко і Клименко, годі й очікувати. Та виною всьому є не тільки продажність нової (старої) влади, а й суспільна байдужість.
Анастасія Дзиґа