9 лютого 1923 року в Лук’янівській тюрмі у Києві повстали в’язні-отамани Холодного Яру і Чорного лісу. Напередодні надзвичайна сесія Київського губернського ревтрибуналу засудила групу повстанців до розстрілу із конфіскацією майна. Проте холодноярці не хотіли йти на смерть, схиливши голову та ставши на коліна перед ворогом, з яким боролися за волю своєї Батьківщини.
Шансів перемогти і визволитись в українців було вкрай мало, але вони заволоділи револьвером охоронця, захопили 14 рушниць в канцелярії тюрми та повстали. Бій точився майже 4 години. У результаті протистояння загинуло 38 повстанців. Серед них були отамани Холодного Яру і Чорного лісу, старшини армії УНР, козаки-холодноярці, сотники корпусу Січових стрільців з Галичини.
Отамани Холодного Яру й інші українські воїни, які повстали у Лук’янівській тюрмі, – це приклад незламності та боротьби до останнього подиху. Холодноярські отамани не зрадили свого гасла “Воля або смерть” навіть в ув’язненні. Цього українського волелюбного духу завжди й боявся наш одвічний ворог. Тому будь-які згадки про Холодний Яр багато років були заборонені.
Нагадаємо, з 1919 року у Холодному Яру велась організована повстанська боротьба зі загарбниками – “червоними” та “білими”. Холодноярці прагнули відновлення державності України та незалежності від окупантів. Холодноярська республіка – це ще одне підтвердження волелюбності українців, готовності воювати за неї і платити за свободу навіть кров’ю.