Мало знайдеться таких подій в нашій історії, які б мали доволі однозначне позитивне суспільне трактування, як бій під Крутами, 29-30 січня 1918 року. На відміну від поширених міфів, цей бій не став «розгромом» українських військ, а навпаки – вони повністю виконали поставлене завдання. Сьогодні Крути займають одне з головних місць в українській історичній пам’яті, а крутянці – почесні позиції в українському героїчному пантеоні.
В подальші роки Визвольних змагань більшість учасників цього бою продовжили свою військову службу в боротьбі за Україну. А через 25 років, коли спалахнула Друга світова війна, деякі з них знову взяли до рук зброю. Саме цим воякам і присвячена стаття.
Всього мені вдалося нарахувати шістьох колишніх крутянців, які були учасниками Другої світової. Проте відразу зауважу, що про переважну більшість учасників битви під Крутами залишилися лише скупі відомості, без якихось подробиць. Тому впевнений, що загальна кількість їх є більшою, утім важко сказати, наскільки.
Як це зазвичай буває в історії, долі колишніх учасників розділилися. Показово, що в Другу світову війну п’ятеро крутянців служили в одній військовій частині – добровольчій дивізії військ СС «Галичина». Це не дивує, бо більшість ветеранів армії УНР (і не лише вони) справедливо розглядали цю дивізію як зародок української армії. Тому загалом колишніх вояків і старшин армії УНР, які зголосилися до дивізії «Галичина», нараховувалось більше сотні. Проте з огляду на їхній вік, далеко не всі вони потрапили на діючу службу. А крутянці потрапили всі. Розповім про них детальніше.
Безперечно, найбільш відомим крутянцем – учасником Другої світової є легендарний сотник Аверкій Гончаренко – уродженець Полтавщини (село Дащенки Лохвицького повіту), командир куреня 1-ї Української юнацької військової школи ім. Б. Хмельницького і командир бою під Крутами.
Після завершення Визвольних змагань Гончаренко оселився в Галичині. Коли 28 квітня 1943 року оголосили про створення дивізії військ СС «Галичина», попри свій поважний вік – 53 роки, він відразу зголосився туди добровольцем. Він успішно пройшов перевишкіл в Лешанах і став одним з 10 перших українських ваффен-гауптштурмфюрерів (еквівалент звання капітан/сотник). В кінці 1943 року Аверкій Гончаренко здійснював вербування новобранців (брав участь в агітаційних поїздках по містах і селах, закликаючи чоловіків йти до дивізії). В 1944 році він служив у штабі 30-го полку, керівником VI відділу, відповідаючи за моральний стан вояцтва. На цій посаді він взяв участь в битві під Бродами в липні 1944 року. Гончаренко став одним з тих, кому вдалося щасливо вирватися з оточення.
Після Бродів 54-річний Гончаренко був переведений до навчально-запасного полку дивізії, в якому займався вишколом новобранців. Як згадував вояк дивізії Володимир Малкош: «У 1943 році 53-річний полковник зголосився добровольцем до дивізії “Галичина” як один із перших старшин Армії УНР. Командування дивізії оберігало А. Гончаренка, зважаючи на його поважний вік та попередні бойові заслуги. Здебільшого він вишколював молодих вояків у запасному полку. Полковник пройшов із Дивізією всіма воєнними дорогами. Капітуляція гітлерівської Німеччини застала його на території Австрії. Завдяки рішучим діям А. Гончаренка велика частина (понад 2000 вояків) дивізії уникла оточення танковими частинами радянської армії та врятувалася від загибелі, здавшись у полон англійцям».
Після війни Гончаренко виїхав в США, помер 12 квітня 1980 року у віці 90 років.
Крім Гончаренка відомі прізвища ще чотирьох крутянців, які також вступили до дивізії «Галичина». Це були:
Федір (Теодор) Винник (1899 – 9 грудня 1970). Народився в Мерефі (Харківська губернія), під Крутами був у складі Гайдамацького кошу. Вояк армії УНР, учасник Зимового походу. Лицар Залізного хреста, кавалер Хреста Петлюри і Воєнного хреста. Влітку 1944 року в дивізії військ СС «Галичина» в званні ваффен-оберштурмфюрер (старший лейтенант) служив у відділі постачання і забезпечення. Після битви під Бродами переведений до верстатної роти, в якій і прослужив до кінця війни. З 1949 року жив в Канаді, член Об’єднання колишніх вояків-українців у Канаді.
Сергій Євтимович (8 жовтня 1899 – 29 травня 1964), хорунжий Армії УНР, під Крутами був в складі студентської сотні. Надалі закінчив ІІ курс Спільної юнацької школи, служив в артилерії і брав участь в Першому Зимовому поході.
В 1943 році зголосився до дивізії «Галичина». Як колишній артилерист був спрямований на перевишкіл артилерійських офіцерів спочатку в артилерійську школу СС в Глау, а потім – в Бенешау. 1 грудня 1943 року отримав звання ваффен-унтерштурмфюрер (еквівалентно лейтенанту). Учасник битви під Бродами в лавах артилерійського полку дивізії. В жовтні 1944 року командував штабною батареєю 2-го артилерійського дивізіону 14-го артилерійського полку СС.
Після війни жив у Британії, активіст Об’єднання колишніх вояків-українців у Великій Британії.
Петро Франчук (25 червня 1901 – 22 червня 1977). Під Крутами був у складі Гайдамацького кошу. В подальшому хорунжий Кінного полку Чорних Запорожців (до 1921 року). Учасник Зимового походу, лицар Залізного хреста, Кавалер Хреста Симона Петлюри і Воєнного хреста.
Після Визвольних змагань жив в селі Сухівці Рівненського повіту, де, між іншим, організував і керував «Просвітянською хатою». Зголосився до дивізії військ СС «Галичина», служив в навчально-запасному полку. Після війни мешкав в Британії, і був активістом Об’єднання колишніх вояків-українців у Великій Британії.
Дмитро Гамонів (28 жовтня 1898 – ?). Служив у 9-му уланському полку РІА, мав звання прапорщика. Був делегатом 1-го Українського Військового З’їзду. Під Крутами – у складі Відділу Українського Вільного Козацтва. Далі на фронтах Визвольних змагань був важко поранений і втратив праве око. Учасник 2-го Зимового походу. У дивізію «Галичина» вступив в лютому 1944 року і перебував у її лавах до кінця війни. По закінченню війни емігрував до Британії, де брав активну участь в українському емігрантському русі.
Крутий поворот долі, що інші двоє відомих крутянців воювали на боці антигітлерівської коаліції. Перший – це уродженець Львова Федюк-Федорович Рудольф-Яків (26 листопада 1900 – після 1982). В 1915 році його родина пішла з Галичини разом з відступаючими російськими військами, і оселилися на Київщині, де він навчався у Комерційній школі на Святошині.
Під Крутами був у складі 1-ї Української військової школи ім. Б. Хмельницького. В подальшому служив у складі Запорізької дивізії, учасник походу на Крим. В 1921-1922 роках брав участь у повстанській боротьбі проти більшовиків, потім жив у Польщі, звідки в 1932 році емігрував до Канади. Був членом гетьманських організацій Канади і Канадської монархістської ліги. У лавах канадської армії брав участь в Другій світовій війні і у війні в Кореї. Відзначений багатьма нагородами. Вийшов у відставку в 1956 році.
А найбільш неоднозначно, і я б сказав, вражаюче, склалася доля сотника армії УНР Івана Митруся, який народився 14 червня 1897 року в станиці Уманській, що на Кубані.
В 1907 році поступив на навчання в Кадетський корпус в Тифлісі, де провчився до 1912 року. Того року був звідти відрахований, коли в нього знайшли «Кобзар» Шевченка і звинуватили в українофільстві.
Під Крутами перебував в Помічному студентському курені Січових Стрільців. Наступна відома інформація про нього датується 1920-1921 роками, коли Митрась служив сотником 2-го Кінно-Запорізького полку. Учасник Зимового походу, лицар Залізного хреста.
В 20-ті роки вступив у Військо Польське, в 1928 році – контрактний поручик у 8-му полку люблінських уланів. Цікаво, що в польських документах він записаний як Іван Митрусь-Виговський (Iwan Mytruś-Wyhowski).
В вересні 1939 року був командиром 1-го ескадрону 9-ї піхотної дивізії. Потрапив в німецький полон, з якого в 1940 році був звільнений, як українець. Можна було чекати, що Митрась долучиться до якихось чисельних українських організацій чи угруповань, які в той час активно діяли на окупованій німцями території Східної Польщі і Західної Україні. Утім Митрась приєднався до польської підпільної Армії Крайової.
Там він займав посаду командира відтвореного підпільного ескадрону 9-го уланського полку АК. Протягом війни це формування займалося саботажем і диверсіями і мало непогану боєздатність. Якихось подробиць його чотирирічного перебування в лавах АК наразі невідомо, так само як і чи брав він участь в польських антиукраїнських акціях.
Українець Іван Митрась загинув влітку 1944 року за невідомих обставин. Остання достовірна інформація про нього, це те, що його підрозділ в липні 1944-го здійснив наліт на місто Мінськ-Мазовецький, де захопив казарми. Після цього він зникає. Існує версія, що Митрась загинув під час Варшавського повстання, проте його участь в тих подіях нічим не підтверджена. Все ж таки, його доля дійсно вражає – український патріот і фронтовик в юності і молодості, він в результаті долучився до польських сил, і загинув в їхніх лавах. Його історія це найкращий приклад того, як може повертатися людська доля під час глобальних подій. Утім, як і долі усіх інших крутянців.
Роман Пономаренко, кандидат історичних наук