Перетворення України у дійсно незалежну державу, в самостійного гравця на міжнародній арені просто неможливе без кардинальних змін в економічній ситуації. А такі зміни неможливі без стратегії економічного зростання. Можна довго говорити про унікальний шлях нашої країни і мріяти про українське економічне диво. Але більш раціонально вивчити досвід країн, у яких подібні «дива» вже відбулися.
Сьогоднішній Україні немає особливого сенсу зважати на подібний досвід країн Європи, навіть Східної. Орієнтуватися на досвід країн Західного світу є нереальним, бо ми надзвичайно сильно відстали від загальносвітового рівня економічного розвитку. Занадто вже різними є умови, в яких вони знаходились тоді і в яких знаходимось ми сьогодні. Навіть про подібність досвіду країн Європейського Сходу прийнятно було б говорити близько 25 років тому. Сьогодні ж наша економіка знаходиться в такому стані, що запозичувати досвід варто лише тих успішних країн, які розпочали свій старт з економіки надзвичайно слабкої.
У 2006 році Світовим банком було ініційовано комісію на чолі з нобелівським лауреатом з економіки Майклом Спенсом. Комісією було визначено 13 країн, які протягом останнього півстоліття здійснили швидкий стрибок від рівня бідних і слабко розвинених країн до держав заможних і сучасних. 9 з цих 13 країн розташовані на Сході та Південному Сході Азії. У виробленні власної стратегії економічного зростання Україні доцільно було б звернути увагу на досвід саме цих країн, підсумований в результатах роботи даної комісії. Отже, що спільного мали ці 13 «економічних див»?
Комісія Спенса визначила 5 таких спільних характеристик:
1. Максимальна інтеграція національної економіки в глобальні ринки і використання глобального попиту;
2. Макроекономічна стабільність національної економіки;
3. Високий рівень інвестицій в економіку (не нижче 27% від ВВП, а в деяких і більше 30%);
4. Ринкові механізми розподілу ресурсів, навіть у випадку державного регулювання економіки, який був характерний для всіх цих країн;
5. Специфічний характер політичного керівництва.
Специфіка останньої характеристики визначена такими 3 властивостями:
– послідовна, протягом кількох десятків років, орієнтація на політику економічного зростання (тобто політична стабільність, послідовність національного економічного курсу);
– довіра більшості народу до політичного керівництва, навіть у випадках, коли воно не було демократично обране, а прийшло до влади військовим шляхом;
– професійна якість державного управління.
Органи економічної компетенції
Значна частина проблем української економіки походить від зайвого втручання до економічних процесів політичних чинників. Економічні стратегії або короткотермінові плани, які пропонуються урядом або окремими політичним силами є прихованим або не дуже лобіюванням зацікавлень бізнес-угруповань. Чи не найбільш яскравим прикладом є протекція українського автопрому, яка зараз перетворилася в надання ексклюзивних умов для корпорації «Богдан», пов’язаної з президентом Петром Порошенком.
Розробка стратегії зростання української економіки можлива лише внаслідок очищення цього процесу від політичного впливу і лише зусиллями компетентного середовища. Отже, є нагальна потреба в утворенні певного експертного центру, який складали б спеціалісти окремих галузей, економічні аналітики та фінансисти. Головним функціоналом такої структури мала б стати розробка пропозицій для державного керівництва щодо стратегії загальнонаціонального економічного розвитку та розвитку окремих галузей.
Окремо існує також потреба в координації державних і недержавних структур, які здійснюють економічну політику, щоб її вектор вкладався у розроблену стратегію. Даний орган повинен мати повноваження близькі до рад з економічного планування в Південній Кореї та на Тайвані. Цей функціонал можна порівняти з функціоналом вітчизняної Ради з нацбезпеки і оборони, але у відповідній сфері.
Ця ідея аж ніяк не є новою. Така структура була передбачена в концепції української національної держави, розробленої ідеологом Організації Українських Націоналістів Миколою Сціборським. В своїй програмовій праці «Націократія» ще у 1935 році він описав створення незалежного компетентного органу, який би сполучав спеціалістів різних галузей у Вищу Господарську Раду. Цей орган мав розробляти пропозиції по розвитку економічної та соціальної сфер для парламенту та Голові Держави. Варто згадати, що концепція Націократїі до сьогодні є орієнтиром для націоналістичного державотворення.
Аналоги обох вищезгаданих структур були в кожній з 13 країн, згаданих Комісією Спенса. Обов’язковим атрибутом для усіх держав, що вирвалися з економічного провалля, була наявність аналітичних та координаційних центрів, які напряму співпрацювали у економічній сфері з вищою державною владою. Подібні органи не повинні бути завантажені поточною адміністративною роботою. Вони не мають бути частиною якогось міністерства.
В Україні ж наразі відбувається зворотній процес: вимивання з урядових структур людей, які володіють системним мисленням і мали б формувати собою вже згадуване експертне середовище. Натомість державні структури наповнюють люди, здатні лише на здійснення поточної роботи. Тут доречно згадати ірландський приклад формування економічної політики, коли цей процес відбувається в експертному середовищі. Професіонал, який певну кількість років працював у певній сфері, створює професійне середовище для законотворення та просування проектів. При цьому він незалежний від міністерства. А міністерство, як орган влади, лише відіграє роль виконавчого механізму. Експертний же механізм існує поза межами міністерства, але при тому обійти цей експертний механізм міністру неможливо. І «домовитися» з експертами теж неможливо, адже вони вже відбулися як спеціалісти і їх основний капітал – це репутація. Тож, вже зараз нам потрібно формувати галузеві професійні середовища.
Державна служба і державний сектор економіки
Регуляторна політика держави в економіці може бути успішною лише за умови довіри населення та бізнесу до влади. Без цього економічне зростання не можливе в принципі. Забезпечення ж народної довіри можливе лише за умови подолання корупції.
Ідеальна для економічного зростання державна система базується на матриці соціальної справедливості. Сутність її полягає у правильних пропорціях між заробітною платнею в державному секторі. Рівень зарплат на державній службі має підійматися лише за умови підняття середнього рівня доходів громадян.
Для стимулювання державних підприємств до прибутковості до заробітної платні варто додати систему бонусних платежів. Бонуси мають виходити з надходжень до держбюджету: держпідприємство перерахувало в бюджет мільярд – 1% від нього може йти на бонуси. Якщо ж дивіденди не сплачуються, то – 0,5% від податку на прибуток. Така система має стимулювати державні підприємства до заробітку.
Окрема проблема економічного зростання в Україні – це заповнення бізнесменами політичних інституцій. Ідеальним рішенням було б запровадження правової норми, згідно якої прибуток від бізнесу, пов’язаного з чиновником або політиком, має йти до державного бюджету, допоки його власник знаходиться на державній посаді. Таким чином у осіб, що переслідують тільки свої меркантильні цілі, зникає стимул займати різні посади для лобіювання власних інтересів і збільшення особистого прибутку, адже він все одно потрапить не до кишені зацікавленої людини, а до бюджету країни.
Стратегічні кроки для економічного зростання
Сьогоднішнє державне керівництво не бачить жодних інших способів порятунку вітчизняної економіки, окрім зовнішніх запозичень. Але ж загальновідомо, що кредити МВФ ще не врятували жодної економіки, скоріше навпаки. До того ж результати роботи комісії Спенса також стверджують, що ані зовнішнє кредитування, ані навіть зовнішні інвестиції не відіграли суттєвої ролі у історії 13 «економічних див» останнього півстоліття. Втім, суттєву роль у всіх цих економічних історіях відігравали інвестиції внутрішні. А вони стануть можливими лише у разі припинення витіку капіталу за кордон і залучення заощаджень населення до банківських установ та інших легальних фінансових інституцій. Щороку за межі держави вимивається сума співмірна щонайменше чверті державного бюджету країни. Припинити цей потік цілком реально. Державній службі фінансового моніторингу це цілком під силу навіть вже сьогодні. Для цього не вистачає тільки одного – політичної волі.
Припинення витоку капіталу за кордон може закласти підвалини для перетворення нашої економіки з ресурсоорієнтованої у економіку інноваційну, наукоємну. Першим кроком для цього має стати перехід від продажу ресурсів до переробки власної сировини. Для прикладу значний відсоток доходів сусідньої Туреччини становить продаж в африканські країни борошна, виробленого з закупленої в Україні пшениці. Побудова млинів не є для нас сьогодні недоступною технологією, тож наша країна цілком би могла сама перероблювати у борошно власну пшеницю, щоб значною мірою наповнило держбюджет з огляду на те, що ми входимо у число лідерів-експортерів цієї культури. Практично аналогічна ситуація з продуктами переробки кукурудзи. У нашої країни достатній технологічний рівень для самостійної її переробки. А ціна на продукти переробки пшениці чи кукурудзи, як відомо, у кілька разів більша за ціну необробленого зерна. І це ще не говорячи про робочі місця, які це дасть Україні.
Другим стратегічним кроком для економічного зростання міг б стати розвиток інноваційних сфер. Такими сферами для України могло б бути, наприклад, виробництво електромобілів чи світлодіодів. Якби наша країна освоїла ці перспективні галузі ще до того, як це стане світовим трендом, то наш рівень економічного зростання міг би додати в швидкості. Але ця сфера є наукоємною, тож на даному етапі нам необхідно вкладатися передусім у підготовку спеціалістів.
Варто пам’ятати, що головним багатством України є і будуть лишатися українці. Підготовлені кадри наразі найбільш дефіцитний товар на світових ринках і головне для нашої країни – зупинити потік за кордон саме цього ресурсу. Тож, пріоритетом для державного фінансування мають бути передусім освіта, наука та культура, а підприємства і виробництва побудує для України приватний бізнес, якщо йому будуть створені відповідні умови.
А для приватного бізнесу (передусім для малого й середнього) просто життєво необхідно забезпечити захист власності, спростити умови ведення бізнесу і митні правила (адже не варто забувати, що всі 13 «економічних див» сучасності орієнтувалися на глобальні ринки і глобальний попит). Крім того, необхідна така податкова політика, яка стимулюватиме розвиток підприємництва та економіку загалом, а не переводитиме їх в тінь. Загальновідомо, що малий бізнес не витримує податного тягаря більшого за 10%. Для середнього ж така цифра не має перевищувати 15%. В противному випадку бізнес змушений буде переходити в тінь. Приклад сучасної України є яскравою тому ілюстрацією.
Окремим стимулом має стати прийнятна для бізнесу система кредитування. Зараз всі державні банки працюють як звичайні комерційні, що є повним нонсенсом. Як комерційні мають працювати приватні банки, а от державним банківським установам необхідна функціональна спеціалізація. Ощадний банк має спеціалізуватися на заощадженнях, Укрексімбанк – на експортно-імпортних операціях, а банк розвитку має кредитувати інвестиційні проекти. Наразі ж в Україні незалежно від назви банки займаються всіма можливими видами банківських операцій. Доречі, банк розвитку цілком би міг взяти за приклад німецький інвестиційний банк KfW, який щороку витрачає приблизно 25 мільярдів євро на підтримку німецького малого бізнесу.
Отже, підбиваючи підсумок, варто констатувати, що економічне зростання для України у розмірах, визначених комісією Спенса 13 економік, цілком можливе. Для цього необхідно:
1) ліквідувати панування бізнесменів у владі;
2) запровадити аналітичний та координаційний органи економічної компетенції;
3) зупинити витік капіталу за кордон;
4) здійснити функціональну спеціалізацію державних банків, які стануть важелями державного впливу на економічний розвиток;
5) забезпечити розвиток інноваційного підприємництва;
6) оптимізувати державний сектор економіки і дати нові стимули для його роботи;
7) перейти від сировинної економіки до економіки інноваційної, що цілком можна розпочати з переробки власної сировини паралельно з освоєнням перспективних сфер.
Для втілення всіх 7 пунктів ключовим є політична воля вищого керівництва держави. Тобто, за умови наявності влади, орієнтованої на національні інтереси, а не власний гаманець, вищезазначена стратегія економічного зростання є цілком реальною для реалізації в Україні.
За матеріалами круглого столу
«Стратегія економічного зростання для України»,
проведеного з ініціативи Національного Корпусу
29.05.2018 р. в м. Київ