Один із найсерйозніших тоталізаторів нашого часу — питання про те, чи виживуть західноєвропейські народи. З одного боку, можемо спостерігати суттєве “поправішання” навіть у тих країнах, які найбільше постраждали від політики мультикультуралізму. З іншого боку, ряд фактів змушує задуматися: чи не занадто пізно? Чи достатньо у західних європейців механізмів самозбереження? Адже ці механізми систематично знищуються.
Виразний приклад такого знищення був продемонстрований у французькому місті Тулон. Для місцевих школярів придумали дуже специфічну “освітню гру”. Суть “гри” полягає у тому, аби діти відчули себе “у шкірі мігрантів”. Перед школярами ставляться складні завдання, які імітують труднощі, що супроводжують шлях африканських та азіатських мігрантів до Європи.
Зрозуміло, що вся суть “гри” зводиться до емоційної маніпуляції. До мігрантів прагнуть викликати співчуття, котра заміняло б собою раціональне усвідомлення усіх тих викликів, які процеси міграції несуть корінним європейським народам. “Сердобольність замість розуму” — приблизно так можна охарактеризувати освітньо-виховну стратегію, жертвами якої пропонують стати школярам Тулона.
Цікаво, що за “виховною” ініціативою стоять місцеві студенти-юристи, які навчаються за курсом… “захисту прав мігрантів”. Саме так: участь у знищенні власного народу прирівняна до предмету академічної освіти.
Все це дозволяє чудово зрозуміти, яку ідеологічну обробку проходять тисячі європейських школярів та студентів. Українцям відомо, що таке “єдиноправильне” виховання дітей та молоді на прикладі радянських структур — жовтенят, піонерів, комсомолу… Щось подібне сьогодні відбувається на Заході.
Однак, інтрига зберігається. Якою б сильною не була радянська система масової промивки мізків, комуністичний режим усе таки зазнав краху. Чи спіткає подібна доля режим радикального мультикультуралізму та інших ліво-ліберальних доктрин — покажуть найближчі два десятиліття.
Михайло Стусаненко