До цього часу про цей залізничний вузол знали тільки військові та працівники залізниці. До останнього ніхто не міг уявити, що він стане не просто точкою оборони українських сил, а й одним з найцінніших сторінок всієї української історії.
Я не хочу казати про суто історичний вимір цієї битви. Цифри, дати й статистику залишу іншим колегам-історикам. На себе ж візьму відповідальність трактувати події сторічної давнини у розрізі національного міфу.
Отже, Крути. Що це було?
Трагедія? Ні. До оборони України в тому бою стали добровольці, які свідомо йшли на ризик, на бій, бо так веліло їх серце. Ті, що стрінули смерть, дивились в її холодні очі та співали гімн України, за яку вони не пошкодували віддати життя.
Може тоді це був результат недбальства?
Цілком. Крутів могло і не бути, якби українське керівництво мало трохи менш засмічені соціалістичними лозунгами голови. Якби Центральна Рада від початку 17-го почала українізацію частин російського війська, якби обороною Києва не керували два штаби одночасно, якби з військових складів у Києві видали всю амуніцію, яка зберігалась там царським урядом — тоді Крутів могло і не бути.
Це був успіх?
Авжеж! Ніхто не сподівався, що крутянська оборонна группа взагалі щось зможе вдіяти. Проти них йшов ворог, який переважав їх у кількості більші ніж в 5 разів, а про амуніцію годі й казати. І попри всі “але” крутянцям вдалося стримати ворога і виграти офіційному Києву дорогоцінний час, аби закінчити перемовини з Німеччиною про умови допомоги. Ті переговори вилилося у Берестейський мирний и договір, який дав Україні шанс, оскільки держава була визнана закордоном.
Крути — це історія про те, як вистояти попри все і вижити; як виконати свій обов’язок, коли всі обставини проти тебе; як йти, здавалося б, на вірну смерть, бо є речі, важливіші за життя.
Для крутянців такою цінністю була Україна. І сьогодні для нас Україна — понад усе.
І сьогодні, коли ми щодня чуємо про скупчення військ того ж самого ворога, що і понад 100 років тому на наших кордонах, варто зрозуміти: саме на плечах таких людей, тобто нас з вами і лежить майбутнє нашої держави.
Завершуючи, хочу процитувати завжди актуальний вислів Полковника Коновальця: «у вогні перетоплюється залізо у сталь, а у боротьбі народ перетворюється у націю». Ворог знову біля кордонів. І тільки від нас залежить яким шляхом піде буття України: або ми нарешті станемо нацією, або відкриємо чергову чорну сторінку хаосу для майбутніх підручників історії. Майбутнє належить нам.