Завдяки європейському лобі проект «Північний потік-2» може бути реалізований вже до 2022 року. На жаль, країни ЄС не до кінця розуміють загрозу з боку Москви, не усвідомлюють реалій на східних землях України та результати в геополітичному вимірі. ЄС практично йде на поводу в РФ, яка отримає монополію на постачання блакитного палива в європейські країни. Так, наприклад, Німеччина залежатиме від Москви на 85%.
Планується, що після запуску «Північного потоку-2» Україна перестане бути країною-транзитером, а весь російський газ йтиме виключно контрольованими «Газпромом» магістралями. На сьогодні їх існує декілька: два «Північні потоки», «Турецький потік», «Ямал-Європа» і «блакитний потік».
«Північний потік-2» став для ЄС своєрідним тестом на стійкість. У будівництві газопроводу активну участь беруть енергетичні компанії Німеччини, Австрії, Франції та Нідерландів. У січні 2018 року гірське відомство міста Штральзунда видало дозвіл на будівництво 55-кілометрової ділянки газопроводу «Північний потік-2» у територіальних водах ФРН і на суходолі в районі Любміна поблизу Грайфсвальда.
Саме Німеччина була головним лобістом будівництва газопроводу по дну Балтійського моря. Планувалося, що це дозволить отримувати безпосередньо до 110 млрд куб. м російського газу на рік. Не дивно, що напередодні виборів до Бундестагу Ангела Меркель заявила, що цей проект є виключно комерційним, оскільки в ньому беруть участь приватні інвестори. Перед тим як гірське відомство Штральзунда схвалило будівництво 55 км ділянки газопроводу, до канцлера ФРН звернулися екологи. Всесвітній фонд дикої природи і німецький Союз охорони природи вимагали від провідних політиків зупинити будівництво проекту. Екологи запевняли, що «Північний потік-2» є клімато-політичним глухим кутом, який загрожує вразливій екосистемі Балтійського моря і вбиває клин всередині ЄС.
Влітку 2017 року Вашингтон планував вжити заходів до європейських компаній, які висловили бажання вкласти в «Північний потік-2» понад 5 млн доларів на рік або один мільйон одноразово. Однак Меркель виступила з критикою Конгресу США, заявивши, що від цього може постраждати європейський бізнес і енергоринок. А президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер пообіцяв США вжити заходи у відповідь, якщо антиросійські санкції торкнуться європейських енергетичних чи будь-яких інших компаній. У результаті, стримувальні заходи проти «Північного потоку-2» не були вжиті.
На початку січня 2018 року міжнародна організація «Енергетичне співтовариство» передала Єврокомісії скаргу «Нафтогазу України» щодо російського газопроводу. У ній йдеться про порушення Акта 2008/01/МС-EnC «Енергетичного співтовариства», який передбачає розгляд Єврокомісією спорів і фактів порушень окремими членами ЄС законодавства. Проте розгляд скарги затягується.
Разом з тим, перед проектом «Північний потік-2» існує ряд перешкод. Необхідно отримати дозвіл німецького Федерального відомства з питань судноплавства і гідрографії. Також будівництво має бути погоджене з Фінляндією, Швецією і Данією. Та й самі перемовини Єврокомісії та Москви про правовий режим проекту затримують його реалізацію. Брюссель, хоч-не-хоч, все ж наполягає на отриманні відповідного мандата від держав-членів ЄС.
Європейські лобісти «Північного потоку-2» наполягають на тому, що за короткий час ситуація з РФ якось владнається і з Кремлем можна буде працювати не соромлячись. Протягом цього півріччя стане зрозуміло, чи бути «Північному потоку-2».
Україна не повинна займати вичікувальну позицію, а активно об’єднуватися у протидії з європейськими країнами, які не підтримують цей проект. До того ж, влада в Україні має позбутися тотальної корумпованості, набути серйозної ваги у світовому співтоваристві. Від того, як будуть сприймати нашу державу в ЄС – залежить доля проектів московського «Газпрому».
Ірина Боднар-Коваленко