Шаблонність мислення — це справжній бич інформаційної епохи. Черговим підтвердженням цього стали симпатії частини українського суспільства до учасників акцій протесту в Ірані. Соцмережі переповнені порівняннями іранських демонстрацій із Майданом. Блогосфера не відстає. ЗМІ поводять себе цілком очікувано, тобто демонструють непрофесійність і упередженість (про рівень “професійності” свідчить, наприклад, те, що деякі видання використали як ілюстрації фото з проурядових мітингів або заворушень у інших країнах).
Можна критично ставитися до Ісламської революції 1979 року і симпатизувати шахському Ірану. Можна по-різному оцінювати нинішній режим і по-різному бачити “ідеальний” шлях розвитку Ірану. Але в жодному разі не можна підтримувати протести просто тому, що це протести.
Подібна інфантильність і наївність мислення вже спостерігалася під час акцій протесту у Польщі. Дехто з українців примудрився тоді побачити “польський Майдан” і “боротьбу проти антинародного режиму”. Таким “експертним оцінкам” не заважало ні те, що нинішня польська влада б’є рекорди за підтримкою з боку суспільства (і за таких умов говорити про “антинародність” просто смішно), ні те, що повернення до влади у Польщі лібералів дуже невигідне з огляду на українські інтереси (адже ліберали повернулися б до лояльної щодо Росії політики, яка спостерігалася за часів Туска).
Ситуація з Іраном не така однозначна, але все ж не дозволяє підтримати логіку “Слава протестам, бо це протести”.
Чи можна сказати, що в Ірані все добре, і протести виникли на абсолютно порожньому місці? Звісно ж ні.
За свою незалежність Ірану доводиться платити тиском з боку так званої “міжнародної спільноти”. Зрозуміло, що цей тиск позначається на рівні економічної успішності країни, і частина іранців живе не так, як хоче. Утім, за деякими параметрами економічного і науково-технічного розвитку українці можуть лиш позаздрити Ірану. Наприклад, Іран перебуває серед найбільш розвинутих країн у галузях нано- та лазерних технологій, має значні досягнення у медицині.
Певну проблему також становить поступовий занепад панівної еліти. Режим Ісламської республіки Іран виник внаслідок революції і за своєю природою був харизматичним і пасіонарним. А для таких режимів властиво поступово “охолоджуватися”, втрачати пасіонарність, обростати бюрократією, клановістю і корупцією. Це майже універсальна закономірність: ідеалістів-революціонерів, які прийшли до влади, з часом змінюють бюрократи.
Чи варто бачити в іранських протестах “всенародність”? Навряд. Швидше йдеться про ситуативні протести окремих груп населення: від ідейних противників нинішнього режиму до звичайних обивателів. Це східна країна, і гаряча кров дається взнаки. Окремі вибухи невдоволення самі по собі не дозволяють робити судження на кшталт “Іранське суспільство повстало”. Чинник “гарячої крові”, до речі, дозволяє говорити про умовно “антирежимний” характер протестів. Звісно, існують сили, які цілеспрямовано намагаються обернути протести у антирежимне русло. Зокрема, нелегальна Комуністична партія Ірану. Але це аж ніяк не означає, що кожен учасник акцій протесту в принципі відкидає нинішню політичну систему. Проти місцевих чиновників або несприятливих економічних обставин можна протестувати, не ставлячи під сумнів саму конституцію власної країни.
Чи вдарить знищення нинішнього іранського режиму по інтересах Росії (якщо це знищення в принципі можливе)? Насамперед потрібно розуміти, що нинішня влада Ірану є не проросійською, а проіранською, зорієнтованою на захист власних національних інтересів. Природно, що тиск із боку Заходу робить Іран ситуативним союзником Москви. Росія лише заповнює лакуну міжнародної підтримки Ірану. Але Іран не є ні сателітом Москви, ні країною, чиї інтереси повністю збігаються із російськими. Якби чинний іранський режим був знищений, це, певно, завдало би відчутного удару по російських комбінаціях у регіоні. Але масштаби цього удару не варто перебільшувати.
Чим небезпечне знищення нинішнього іранського режиму (знову ж таки, якщо воно можливе)? Низкою обставин. Наприклад, відкриттям через територію країни наркотрафіку з Афганістану та Пакистану. Також дестабілізація ситуації в регіоні призведе до збільшення міграційного натиску на Європу. Нарешті, нинішня Ісламська республіка Іран — це важливий важіль протидії ісламістам. Зникнення цього важелю, ймовірно, суттєво порушить баланс сил і призведе до збільшення впливу терористів.
Звісно, хтось може не погоджуватися із наведеними міркуваннями, вбачаючи в нинішніх протестах або у гіпотетичному знищенні режиму (яке навряд чи відбудеться без зовнішнього втручання) певний позитив. Але така позиція буде виправдана тільки тоді, коли йтиметься про відчутні інтереси України чи всієї Європи, а не про інфантильні емоції. Протести самі собою не є благом. Так само, як мир, спокій і лояльність до режиму. Благом є те, що у конкретний момент сприяє національним інтересам. Українцям варто вчитися мислити з максимальною раціональністю.
Петро Климчук