Робити одні й ті ж речі, сподіваючись на інший результат – це безумство. На жаль, саме так можна охарактеризувати поведінку польського уряду. Метою України є розв’язання історичного конфлікту і наповнення переговорного процесу конструктивом, метою Польщі, яка говорить про “правду і справедливість”, вочевидь, є не загоювання історичних ран, а розпалення у поляків почуття вендети.
Можна заперечити, але будь-які заперечення відразу ж спростовують атаки лише за українську мову на польських вулицях, руйнування пам’ятників без будь-якої перевірки на наявність під ними могили, а також щоразу популярніші акти наруги над державною символікою України.
Після зруйнування українських пам’ятників Інститут Національної Пам’яті заборонив польським історикам проводити ексгумації людських решток періоду Другої світової війни. Польському обуренню не було меж, проте чомусь Варшава не робить із такої поведінки України висновків, а говорить про якусь міфічну полонофобію.
Тут вже варто згадати про наявну польську декомунізацію, яка, попри на досвід життя за комунізму, який завдав Польщі в рази більше шкоди, ніж УПА, не відбувається за таким же сценарієм, як боротьба з так званим бандеризмом.
Проаналізувавши останнє протистояння на історичному ринзі, можна помітити, що конфлікт провокують окремі посадовці, які користуються історичними емоціями поляків задля власної вигоди.
Вітольд Ващиковський, заяви якого щоразу змінюються, намагається зберегти за собою крісло міністра закордонних справ, яке він має всі шанси втратити в рамках передбачених змін складу уряду. Гра на емоціях поляків – набагато легший шлях завоювати симпатії своїх громадян, аніж непопулярна проукраїнська риторика, в котрій постійно звинувачують партію “Право і Справедливість”. Ця критика в адресу правлячої партії ідеальна для опозиційних сил. Наприклад, нею активно користується партія “Kukiz15”, яка постійно намагається проштовхнути закон про заборону ОУН-УПА в Польщі і так звану “пропаганду бандеризму”. Разом із тим, на марші незалежності партія “Ruch Narodowy” пройшлась вулицями столиці з банерами “Львів – Вільнюс, Пам’ятаємо” і “Вимагаємо заборони бандеризму у Польщі”, бажаючи і собі урвати частку виборчих симпатій.
На початку осені нікому невідома “Польська Селянська Партія” також раптом захопилася вивченням історії і зареєструвала законопроект про кримінальну відповідальність за “пропаганду ОУН-УПА”.
Нещодавно у Щецині і Варшаві було демонтовано пам’ятники “Вдячності Радянській Армії”. Схожі заходи були у Новому Сончу, де розібрали монумент Червоній Армії, а також на Півночі Польщі у місті Пєнєнжно, де розібрали пам’ятник радянському генералу Івану Черняховському.
На відміну від радянських пам’ятників, демонтажем яких займались комунальні служби, пам’ятник УПА в Грушовичах розбирали осередки місцевих націоналістичних організацій на чолі з війтом гміни Стубно Янушем Слабіцьким. Війт дав згоду на демонтаж пам’ятника, вихваляючись, що все відбувається завдяки його політичній волі. Згодом цей самий війт відкрито заявив, що каміння з пам’ятника УПА використали для будівництва доріг, щоб “українці не зробили з нього реліквії”.
Схоже, що політичні вигоди дорожчі, ніж справжня історична справедливість, інакше важко пояснити такі подвійні стандарти до ворожих полякам пам’ятників.
Нещодавно пам’ятник жертвам Волинської трагедії було встановлено у Любліні, а зараз пам’ятник аналогічного змісту планують встановити у Лодзі. Найгірше у цій ситуації те, що пам’ятник, який зображує дитину, пробиту вилами і голови, насаджені на штахети паркану, встановлюється з ініціативи місцевого священика Тадеуша Ридзика.
Здавалось би, представники духовенства навпаки мали би будувати мости між народами, замість того, щоб їх спалювати, однак не у випадку польського духовенства. Після заслуженого розпалювача українсько-польської ненависті Тадеуша Ісаковича – Залеського, Ридзик є другим персонажем, який лише провокує чергову хвилю протистояння між Україною і Польщею.
Варто задатися питанням, чи посприяє встановлення даного пам’ятника потеплінню відносин між українцями та поляками і чи така поведінка Польщі вплине на заборону України проводити ексгумації?
Як вже багато разів говорилось, історична пам’ять і гідне вшанування своїх співвітчизників – остання річ, яка цікавить Польщу і це не суб’єктивна думка автора, а висновок, зроблений на основі фактів. Розпалювання конфлікту і провокування взаємної ненависті в соціальних мережах приносить результати набагато швидше, ніж непопулярні переговори, повага до сусіда і реальні кроки у напрямку примирення.
На кожну дію є протидія, тож не варто ображатися на симетричне відношення з української сторони.
Владислав Ковальчук