Культивування  абсолютного егоїзму різноманітних меншин,  свідома інфантилізація молоді,  помножені  на нестерпне лівацьке бажання  контролювати усі сфери життя  та переслідувати своїх ідеологічних опонентів – все це нанесло величезну шкоду поколінню молоді, яке зростало у реаліях панування неомарксистської ідеології. Це покоіння вже отримало свою назву – «Generation Snowflake».

  Терміном  «покоління сніжинок» (snowflake generation)  називають людей, народжених в країнах золотого мільярда після 1990 року (деякі соціологи вважають за краще вести відлік навіть з 1985). Як правило, ці молоді люди належать до заможніх родин середнього класу.  Найбільша концентрація «сніжинок» спостерігається в старших класах  елітних шкіл і в університетських кампусах.  Хоча деякі з цих  вічно юних людей,  вже закінчили навчання та  активно включились у безкомпромісну «боротьбу проти нерівності».

  «Сніжинкам» притаманні: відраза до важкої праці та не бажання брати на себе відповідальність;  відчуття власної важливості;  невміння визнавати свої хиби й помилки; нетерпимість до думки інших(1);  зарозумілість; показна емоційна вразливість; не визнавання довгострокових авторитетів і часто не здатність ними бути; переконананість у тому, що суспільство/батьки/країна/ інші громадяни завжди їм винні і без жодних  заперечень, зобов`язані поважати їхню, єдино вірну точку зору.

  Вони вважають людську історію брудною низкою вбивств, катувань і інших  злочинів, від яких слід повністю відмовитися. Сніжинки прагнуть залишити назавжди у минулому  будь-які «застарілі»  правила та принципи, переглянути з «прогресивної» точки зору всю літературну спадщину. «Покоління сніжинок» більшість свого часу проводять за моніторами чи дисплеями смартфонів.  «Сніжинки» вважають своїм невід’ємним правом бути захищеними від усіх активних та потенційно неприємних речей у житті. Британський письменник-педагог   Том  Беннетт   зазначав,   що   «Приходячи  до університетів, вони одразу лякаються, зіткнувшись з тим, що світ є не таким, яким вони уявляли, тому вони шукають в лекторіях захисту і безпеки, а не творчості і знань».  Інфантилізм цієї  молоді шокує навіть неомарксистів. Англійська письменниця Клейр Фокс(2) так описала свою першу зустріч із «сніжинками». Одного разу Фокс  виступала з промовою перед студентами. Вона   підняла проблему насильства над жінками і була приголомшена реакцією «сніжинок».  «Деякі дівчата розплакалися і почали обіймати одна одну, інші сиділи і тремтіли  від жаху. Реакція була такою, ніби їм оголосили про страшну катастрофу. Немов замість аудиторії, де сиділи в основному відмінники, ми опинилися на війні під бомбардуваннями».    Американський  публіцист,  Майкл  Снайдер, у своїй статті  «Ми виростили покоління безхребетність слабаків»,  дуже влучно описав «сніжинок».  «Чому наші молоді люди раптово починають схлипувати, якщо зустрічаються з труднощами?  Невже ми виростили покоління розпещених слабаків, які абсолютно не готові до реалій сучасного світу?  Тепер в коледжах та університетах по всій Америці студенти вимагають «безпечних куточків», де все, що їх може засмутити просто заборонено.  І повсюдно у всіх підручниках вводять «попередження про зміст», які можуть ненавмисно  збентежити   студента або нагадати  йому про перенесену ним душевну або фізичну травму.  Молоді люди тепер вважають, що їх повинні постійно оберігати від усіляких несподіванок та небезпек, від образ та критики. Ми виростили покоління, яке й гадки не має про стійкість і мужність. Поки людина росте з мамою і татом, це ще можна зрозуміти. Але ж те ж саме відбувається з молоддю, коли їм вже треба піклуватися про себе самим».

«Сніжинки»  на словах противники насильства.  Проте, це не правда. Насильство, яке забезпечує почуття захищеності «сніжинок», сприймається ними як «правильне» та «необхідне».  «Сніжинки» не відмовляються від насильства,  вони вимагають від влади застосовувати його проти своїх  (у)явних опонентів. Якщо вони згуртовані або відчувають свою безпеку,  під захистом поліції або влади, «сніжинки» поводяться нахабно і грубо.  Вони  із задоволенням цькують інакомислячих та принижують їх, при цьому не вважаючи це булінгом. Адже, на їх глибоке переконання,  від  булінгу(3) можуть страждати лише вони.

  «У суперечці народжується істина» — ці слова приписують давньогрецькому філософу Сократу. В ході дискусії, суперечки зіштовхуються різні думки, обгрунтовуються позиції сторін і кожен учасник дискусії висловлює своє розуміння питання та намагається переконати іншого у своїй правоті, наводячи вагомі аргументи і логічні умовиводи. Проте для покоління вихованого культмарксистами, будь-яка інша точка зору є особистою образою («дискримінацією», загрозою «інклюзивності», різновидом «шеймінгу» або «харасменту») і кривдник має відповісти за  свій «злочин»!

  У Штатах, «сніжинки» розпочали кампанію («No platforming») за заборону викладання лекторами, які на їх думку є  «правими», консерваторами, «мілітаристами», «сексистами», «расистами» і т.д. Студенти будують барикади, не пропускаючи на заняття професорів,  фахівців та  кращих спеців в своїх галузях, лише тому що ті можуть(!) не поділяти їх погляди.  Вони  не  бажають  розуміти  цих  людей,  почути  їх  думку, аргументи,  дискутувати з ними.  Адже ці лектори можуть «принести їм прикрості», а комфорт є важливішим ніж  знання! Так, наприклад, не пропустили у будівлю Нью-Йоркського університету, екс-директора ЦРУ Девіда Петреуса,  а коледж Евергрін (м.Вашингтон) був змушений звільнити  професора антропології Брета Вайнштейна та його дружину, теж викладача.

   Чим завинив, перед прогресивними студентами, Брет Ванштейн(4)? Він вчинив нечуваний злочин! Адже мав нещастя виступити проти задумки студентів,  провести «День без білих викладачів». У цей день мали виступати і говорити лише кольорові вчителі та учні. Студенти хотіли цим днем «підкреслити важливу роль меншин». Ванштейн необережно виступив зі зверненням, в якому  зауважив,  що «колір шкіри не повинен заважати  працювати або навчатися».  Викладача затаврували, як «расиста» і студенти почали вимагати його звільнення. А коли керівництво коледжу відмовилося це зробити, Ванштейна почали переслідувати: його замикали в аудиторії, блокували його машину, влаштовували барикади біля будинку, писали йому  листи із образами та погрозами. Зрештою коледж визнав, що «не може забезпечити безпеку співробітника», і звільнив професора, сплативши йому грошову компенсацію.

Надихаючись успіхами своїх колег,  група із 600 студентів-лінгвістів створила публічну петицію, в якій зажадала позбавити психолога Стівена Пінкера членства в Лінгвістичного Товариства Америки за такий «злочин», як публікація в Твіттері статті з The New York Times, яку вони не схвалили(5). Крім того,  вченого стандартно  звинуватили у расизмі та мізогінії.  До того ж, Пінкер мав необережність стверджувати, що рівень расизму в США знижується, а проблема поліцейського насильства по відношенню до чорношкірих пов’язана в першу чергу з надмірним поліцейським насильством у принципі, а не з расизмом.  Чи вдасться науковцю спростувати звинувачення і врятувати свою кар`єру поки що не відомо.

Вересень, 2017 року. Сніжинки» Каліфорнійського університету Берклі, протестують проти приїзду консервативного політичного коментатора, письменника  Бена Шапіро.
Фото Джастіна Саллівана / Гетті        

Інший, показовий випадок стався в  університеті Оклахоми. Професор журналістики, Пітер Гейд в ході своєї лекції сказав, що називати людину конкретного віку терміном «boomer»(6) – це все одно, наче обізвати когось словом на літеру N. Його слова «глибоко образили» кількох  студентів. Університетська «Команда швидкого реагування захисту прав афроамериканських студентів» оперативно спрямувала петицію до ректорату, із вимогою «дисциплінарно покарати професора, щоб заспокоїти студентів,  які зазнали «психологічної травми». Самі ж студенти почали погрожувати професору бойкотом  його лекцій.  У результаті, викладачеві  довелося  публічно виступити з актом  глибоко каяття, визнавати  свою помилку і запевняти, що у майбутньому подібного ніколи не повториться. Як тут не згадати  досвід сталінських ідеологічних кампаній в Україні, який також реалізувався за допомогою «дисциплінування через приниження» – найчастіше через участь творчої інтелігенції у публічних ритуалах т.зв. «критики та самокритики» або про діяльність колег сучасних американських студентів – китайських хунвейбінів (7).

  Ще один промовистий приклад того, що вища освіта у США знаходиться під повним ідеологічним контролем.

Під час лівого заколоту червня-липня 2020 року,  до ректорату університету Вашингтона було подано петицію  за підписами 26-ти тисяч студентів. Підписанти вимагали звільнити студентів-афроамериканців від складних іспитів, тому що їм вкрай необхідно брати участь у протестних акціях. Вгадайте з одного разу, чи задовільнив вимоги підписантів-прогульників університет? Вірно! Керівництво університету, вирішило не ризикувати йдучи на конфлікт із впливовою лівацькою організацією «BLM»  та повністю задовільнило їх вимоги.

А що в Україні? Перших представників покоління вітчизяних  «сніжинок», вже можемо спостерігати у Верховній Раді, яскравими представниками яких є відомі своїми скандальними законопроектами та публічними виступами , «слунари» – Василевська – Смаглюк та  Брагар.

1. Покоління головним чином проявляється своєю показною політкоректністю та невмінням терпіти існування поглядів на життя, протилежних власним. Обговорення таких поглядів, навіть в контексті світової історії, вважається ними образливим.

2. Клер Регіна Фокс – британський політик,  письменниця. Була членом Революційної комуністичної партії і навіть видавала  журнал  «Живий марксизм».  Згодом стала прихильницею  партії Brexit.

3.  Якщо ви вважали, що «булінг» і залякування – це коли дітей б’ють, забирають у них кишенькові гроші або піддають систематичним знущанням, то ви помиляєтесь. Самозвані «експерти» розширили визначення «булінг» до межі: «дражнилки і обзивання», «перевертання речей», «поширення пліток», «словесні сексуальні коментарі», «гомофобні дражнилки», «графіті», «бездушні жарти», «непристойні жести» і «виключення з дружніх груп» (тобто сварки з приятелями або ігнорування з боку інших дітей). Закони зобов’язують школи вживати серйозних заходів проти булінгу, так що діти потрапляють в нескінченний потік антібулінгових зборів, заходів, книг, вистав та історій про знаменитостей, над якими в дитинстві знущалися. Ця пропаганда змушує дітей розглядати все своє спілкування через призму булінгу і патологізує нормальні дитячі пустощі і сварки.

4. За злою іронією долі, сам Брет Ванштейн, як і його дружина Хізер Хейзінг, притримується лівих поглядів і завжди підтримував «сніжинок» у їх «справедливій боротьбі».

5. Стівен Пінкер  — канадсько-американський науковець, який працює в галузі експериментальної психології та когнітивних наук. У 2004 році журнал  «Time», вніс Пінкера у число 100 найвпливовіших науковців та мислителів світу. Журнал «Foreign Policy», у 2010 році включив його до списку 100 сучасних мислителів. Він двічі був фіналістом Пулітцерівської премії, 1998 і 2003 року.

6. Boomer – з англ. baby boomers. Так в США називають покоління, яке народилося між  1944 і 1964 рр.. У цей період різко зросла народжуванність. Коли  ви  говорите просто «boomer», це звучить  як насмішка  або сарказм по відношенню до старшого покоління. Слово на букву N – в США «n-word» є евфемізмом і означає табуйоване слово nigger – принизливого звертання до чорних рабів.

7. Хунвейбіни (кит. червоні вартові) — члени створених у 1966–1967 роках войовничих груп та загонів студентської і шкільної молоді в Китаї, за допомогою яких Мао Цзедуну вдалося провести «Культурну революцію». Мо Цзедун та його послідовники хотіли добитися повного розриву з минулим.  Хунвейбіни підтримали заклик викорінювати чотири застарілості: старі ідеї, стару культуру, старі звичаї, старі звички. Учнів заохочували доносити на начальників, учителів і навіть батьків. Студенти вимаршовували вулицями, б’ючи в барабани, ґонґи і викрикуючи гасла. Часом хунвейбіни судили жертв на вулиці, проводячи їх через місто закутими в кайданах.

Поділитись