Ще за життя Тарас Шевченко мріяв про “тихе пристанище і спокій коло Канева”. Вже після його відходу до Праотця остання воля була виконана не одразу. Кобзар помер у Петербурзі, і лише через місяць після смерті домовину з його прахом перевезли до України. Попрощатись з великим поетом прийшли тисячі киян, після чого його пароплавом переправили до Канева, де поховали на Чернечій горі 22 травня.
Свідок того дійства, Григорій Честахівський, згадував то так:
“Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому.”
Цього року виповнюється 160 років від дня перепоховання Тараса Григоворича. На честь цього у Києві пройшла урочиста хода – адже саме цього дня домовина прибула до столиці. До акції долучився і київський Нацкорпус.
Марш почався з панахиди, після чого рушив набережною до пам’ятника Кобзареві.
Та головний заповіт Пророка ми не виконали досі. Ми його поховали, але кайдани не порвали.
Настав час нашому поколінню це змінити.
