Річниця “Листопадовго рейду”
У жовтні 1921 р. командування Армії Української Народної Республіки, яке перебувало на території Польщі, розробило план, який передбачав надання воєнної допомоги українським повстанцям. Близько 40 тис. українських партизан активно перешкоджали вивезенню продовольства з України до Радянської Росії, рятуючи населення від голоду (на зиму 1921-1922 рр. прийшовся перший голодомор, організований комуністичним режимом). Головним завданням рейду армії УНР було підняття всенародного повстання і повалення більшовицького режиму в Україні.
Вояки української регулярної армії розпочали свій останній похід у кінці жовтня 1921 р. Загальна чисельність трьох похідних груп армії УНР становила лише близько 1,5 тис. осіб. 25 жовтня Подільська група підполковника Палія, перетнула радянський кордон та з безперервними боями здійснила рейд окупованою територією, наблизившись до Києва на 60 км. Бессарабська група проривалась на підконтрольну комуністам територію з околиць Бендер. Головна ж Волинська група під командуванням Юрія Тютюнника вступила у жорстокі бої із більш чисельнішим та краще озброєним противником на початку листопада. На той час в Україні перебував майже мільйонний контингент більшовицьких окупаційних військ. Крім того, завдяки чисельним шпигунам у штабі УНР, окупанти були детально поінформовані про маршрут походу, кількість українських вояків та їхнє озброєння. Волинська група 13 днів вела тяжкі бої з переважаючими силами ворога, демонструючи гідну подиву відвагу і героїзм. Хоробрість українських воїнів вразила навіть їхнього запеклого ворога, командира червоних кіннотників – Григорія Котовського. Пораненим українським воякам, що потрапили у полон, він запропонував зберегти життя і вступити до лав своєї дивізії, але отримав відмову. Після цього, на очах у зігнаних із навколишніх сіл селян, 359 полонених було розстріляно. За свідченнями очевидців, українські вояки перед стратою співали «Ще не вмерла Україна…».
І хоча підняти загальноукраїнське збройне повстання цього разу не вдалося, подвиг героїв зимового походу, їхня жертовність, надихнула українців до подальшої боротьби.