70 років тому, на світанку 5 березня 1950, генерал-хорунжий Роман Шухевич дав останній бій московським окупантам.
Оточений з усіх боків у Білогорщі, він і не думав здаватись.
В безвихідній ситуації головний командир УПА пішов на прорив ворожого кільця.
У нерівному бою Роман Шухевич встиг ліквідувати одного високопоставленого офіцера каральних органів та підстрелити іншого.
Після важкого поранення генерал випустив собі кулю в скроню, щоб не потрапити до рук ворога.
Він пішов у вічність нескореним.
Для мене Роман Шухевич завжди був прикладом у боротьбі. Його сповнений героїзму життєвий шлях — це взірець для наслідування кожним націоналістом.
Шухевич є еталоном справжнього воїна, зразком мужності, безкомпромісності та відданості ідеї до останнього подиху.
Це людина сталевої волі і незламного духу.
Сьогодні ми маємо не просто пам’ятати своїх героїв та надихатися їхніми чинами.
У нас є обов’язки перед Велетами духу з минулого, що присвятили себе здобуттю кращого майбутнього для нас.
Ми маємо гідно продовжувати їхню боротьбу і довести її до логічного завершення. До української перемоги.
Ми повинні здобуту омріяну Українську Україну. Збудувати ту державу, за яку поклали життя Роман Шухевич, Євген Коновалець, Степан Бандери та десятки тисяч інших.