Нещодавно українців ошелешила недолуга заява постійного представника України при Організації Об’єднаних Націй Сергія Кислиці, який у доволі специфічний спосіб вирішив наблизити Україну до реалій сучасної Європи. Мова, звичайно, не про гідні стандарти життя та зарплати для громадян. З цим, на глибоке переконання Кислиці, у нас все добре. Єдине, чого бракує Україні – мільйонів «працівників із третього світу». Далі цитата…. «Як би ми не покращували соціальні умови і не підвищували зарплати в Україні, нам доведеться імпортувати робочу силу» [1].
Одному мені видаються слова дипломата про неухильне поліпшення «соціальних умов і підвищення зарплат» українців плодом його бурхливої уяви? Ось лишень для порівнняння: мінімальна зарплата в Україні ≈ 150-170 євро і Болгарія (яка серед європейських країн, має найнижчу мінімальну заробітну плату) – 312 євро [2].
Загалом «генеральна лінія партії» є зрозумілою. Ще з 2016 року повністю підконтрольній та залежній українській владі брюсельські бюрократи намагаються «втулити» кілька сотень тисяч «біженців», щоб розвантажити перенасичену «гостями» Європу. Перша спроба, «підселення» непроханих гостей до Яготина, у 2016 році стала причиною масових протестів місцевих жителів. Після цього питання заселення Яготина біженцями було тимчасово «поставлено на паузу». Але від цієї ідеї не відмовились ні корумповані українські політики, ні євробюрократи.
Між тим Мінсоцполітики стверджує, що на постійній основі за кордоном працює 3,2 млн громадян України, а в окремий період – від 7 до 9 млн осіб. Український Інститут демографії та соціальних досліджень оцінює кількість заробітчан на рівні 2,7 мільйона. Центр економічної стратегії дає схожу оцінку: чотири мільйони людей працюють за кордоном загалом. Чому українські (?) політики та урядовці не вважають за потрібне повертати наших заробітчан на батьківщину? Натомість Кислиця та подібні йому пропонують створювати «сприятливе культурне середовище» для чужинців та з повагою ставитися лише «до іноземних чужинських культур і традицій». Адже саме із останнім (а не з гідними умовами життя для власних громадян!!!), як виявляється, «у нас велика проблема» [1].
Що ж, давайте поглянемо на досвід європейських країн у їхній справі інтеграції «робочої сили із країн третього світу».
Німеччина – рай для «біженців»
У Німеччині уряд Меркель прийняв (лише у 2015 році) понад 1 млн. «біженців». На думку ліво-ліберальних політиків, цей крок мав вирішити демографічну кризу та покінчити з дефіцитом робочої сили. Проте на кінець 2018 року Німецька торгово-промислова палата офіційно заявила, що «вже сьогодні не вистачає 1,6 млн. працівників». Пояснюється все доволі просто. Переважна більшість так званих «біженців» не має освіти і не володіє німецькою мовою.
Протягом 2018 року Німеччина витратила 23 мільярди євро на інтеграцію біженців. Більшість «біженців» не мають бажання навчатись або працювати. Навіщо працювати? Якщо німці згодні утримувати їх і їхні сім`ї за власний рахунок! Навіщо працювати, якщо можна безбідно жити на допомогу та гарні виплати на дітей і допомогу для фіктивних матерів-одиначок? Законом передбачено виплати на суму 354 євро на місяць на особу. Це приблизно на 70 євро менше, ніж отримують німецькі безробітні. Крім того, можна отримувати щомісячну допомогу на дітей – 204 євро на першу і другу дитину, 210 євро – на третю, 235 євро – на кожну наступну. Як ви гадаєте, «біженка» піде працювати за 150 євро чи буде народжувати за 204 євро і сидіти на «соціалці»? Крім того, виплачуються гроші до досягнення 18-річчя, а якщо дитина вчиться, то і до 25-річного віку. Результат відомий – на 2019 рік «65% біженців, у Німеччині, залишаються без роботи» [3]. (Подібна ситуація спостерігається і в інших європейських країнах: на травень 2018 року у «Нідерландах 85% біженців залишаються безробітними» [4]; станом на 2019 рік «мігранти становлять 40% безробітної молоді» у Франції [5]).
Отже, зростання кількості працюючих не відбулося. Проте стабільного зростання набула злочинність.
Статистика свідчить, що у ФРН 9% іноземців (від загальної кількості громадян) скоюють 33% усіх злочинів. Жертвами злочинів у 68% випадків стають німці. Серед німців на 100 тис. населення припадає 153 злочинця. А серед так званих «біженців» – 2437 на 100 тис [6].
У 2015 році до Німеччини в’їхало понад 1 млн. «біженців», і вже протягом 2016 року в країні було зафіксовано 6476 злочинів сексуального характеру. Статистика свідчить, що на кожен мільйон німців припадає 54 гвалтівника. А серед біженців – 875 на 1 млн [6].
Швеція – країна, де толерантність перемогла здоровий глузд
У 2015 році соціал-демократи почали вирішувати економічні та демографічні проблеми (наслідок їхнього перебування при владі) за допомогою масової імміграції. Швеція прийняла найбільшу кількість «біженців» у Європі. З 2012 року вона прихистила у себе більш, ніж 400 тис. іноземців. Населення Швеції налічує 10 мільйонів, і, згідно з новітньою статистикою, 19,8% від загальної кількості жителів народилися за кордоном. Влада була рада, що нарешті економіка одержить робітників, яких так не вистачало… Однак сталося навпаки.
Лише в 2015 році до Швеції прибули для постійного проживання 162 877 «біженців». 70% з них – чоловіки. Офіційно почали працювати лише 13 313 осіб, причому в це число входять і мігранти минулих років. Наприклад, із 51338 сирійців працевлаштувалися 358, із 41564 афганця – 28. Причому всі вони працюють в самих таборах для мігрантів, де скоротили шведський персонал і найняли замість них мігрантів, намагаючись хоч таким чином їх працевлаштувати. Самим видимим результатом цього стало погіршення санітарного стану в цих таборах. Станом на 5 жовтня 2019 р. «90% мігрантів у Швеції були безробітними» [7]. Якщо у 2015 р. на потреби мігрантів передбачалося витрачати 15 млрд шведських крон щорічно, то в бюджетних планах до 2020 року записано, що щорічно на ці потреби держава виділятиме 56 млрд шведських крон. У деяких регіонах країни виникло додаткове навантаження на систему соціального забезпечення. Можна сказати, що з цим навантаженням система не впоралася – закриваються пологові будинки, дитячі садки. Школи відчувають дефіцит кадрів. Самі шведи опинилися в становищі менш соціально захищених громадян: у чергах до лікарні мігранти завжди перші, вони скрізь. Мігранти дістали додаткові преференції при працевлаштуванні. Роботодавець, який прийняв на роботу мігранта, має право на державну субсидію, яка покриває до 75% витрат на його заробітну плату. Після працевлаштування протягом 5 років мігранти отримують ще й соціальну допомогу. Мігранти мають переваги в соціальній сфері – у медичному обслуговуванні й освіті [8].
Мігрантки з дітьми молодше 7 років можуть розраховувати на кілька років оплачуваної відпустки незалежно від того, працюють вони чи ні. Шведки можуть отримати 450-денну відпустку після народження малюка тільки в тому випадку, якщо до цього не були безробітними.
І знову кримінал! Дослідження шведської газети Aftonbladet показало, що 88% злочинців у цій скандинавській країні протягом останніх шести років мали емігрантське походження. Мігранти з мусульманських країн здійснили 84% «дуже жорстоких» зґвалтувань у Швеції.
«Досягнення», які варто наслідувати?
Єдине, чого досягли європейські країни, широко відкривши двері для так званих «біженців»:
- значне погіршення криміногенної ситуації, небезпека масових заворушень;
- постійна загроза терористичних актів (чергове підтвердження цьому нещодавні події у Великій Британії, Франції, Австрії);
- величезне фінансове навантаження на бюджет: збільшення витрат на різноманітні допомоги, виплати, адаптаційні соціальні програми (які, як свідчить практика, є не надто ефективними);
- демографічне заміщення корінного населення та утворення іноземних анклавів на території європейських міст (на зразок району Рінкебю на північній околиці Стокгольма);
- культурна та релігійна агресія прибульців по відношенню до європейської культури та традиції.
*****
Кислиця і ті, хто за ним стоять, нав’язують нам модель сучасної західної Європи, де європейці вже не є господарями у власному домі. До того ж, Україна має великі проблеми із своїми громадянами, які були змушені покинути окуповані росіянами території. Після 2014 року в країні з’явилося близько півтора мільйона внутрішньо переміщених осіб. Значна частина цих громадян і досі потребують працевлаштування та нормального житла. Україні варто, насамперед, вирішувати свої проблеми, а не допомагати виправляти помилки міграційної політики ліво-ліберальних європейських урядів, нехтуючи власними інтересами та безпекою. Україна не має коштів на сумнівну інтеграцію непроханих «гостей». Ресурси і зусилля варто витрачати на підтримку українських сімей, освіту власних громадян та створення робочих місць, щоб повернути українців із закордонних заробітків!
Джерела:
1. Україні доведеться імпортувати робочу силу з країн третього світу – Кислиця https://tsn.ua/ukrayina/ukrayini-dovedetsya-importuvati-robochu-silu-z-krayin-tretogo-svitu-kislicya-1664665.html
2. Які зарплати у європейців: інфографіка https://news.24tv.ua/skilki_zaroblyayut_u_yevropi_zarplati_yevropeytsiv_n1274753
3. Germany: No ‘Economic Miracle’ as 65 Percent of Refugees Still Jobless https://www.breitbart.com/europe/2019/01/31/germany-majority-refugees-still-jobless/
4. Netherlands: 85 Per Cent of Refugees Still Unemployed https://www.breitbart.com/europe/2018/05/02/netherlands-85-refugees-unemployed/
5. France: Migrants Make up 40 Percent of Unemployed Youth https://www.breitbart.com/europe/2019/01/22/migrants-make-up-40-percent-french-unemployed-youth/
6. ALLEMAGNE, CRIME: cinquante nuances d’enfumage https://www.xavier-raufer.com/site/wp-content/uploads/2019/05/Atlantico-2-avril19.pdf
7. Sweden: 90% of 2015 Migrants with Residency Status Are Unemployed https://www.breitbart.com/europe/2019/10/05/sweden-90-percent-2015-migrants-residency-status-are-unemployed/amp/?__twitter_impression=true&fbclid=IwAR2raZ4zwP9zjEnyocqx8RCN2W8G7fBcfQE37nuPBzfc-Xdw9Ms-7_EAsVY
8. Коваль О. Швеція: бастіон європейського лібералізму встояв https://zn.ua/ukr/international/shveciya-bastion-yevropeyskogo-liberalizmu-vstoyav-288193_.html