Про них забула влада. Їх цураються наші політики. Одна лише згадка про їх існування змушує homo soveticus впадати у стан правдивого гніву. І це все тільки тому, що вони воювали за Україну.
Цього дня у 1943 році відбулась урочиста подія. Центром Львова рівним строєм крокували 14 тисяч добровольців, що зголосились до лав нового збройного формування. Їм судилося стати частиною елітного війська, німецьких SS. І вони отримали порядковий номер 14, а названі були на честь своєї малої Батьківщини — дивізія “Галичина”.
Варто пам’ятати, що добровольців було куди більше — більше 80 тисяч українців прийшли до пунктів призову. З них відібрали лише найкращих. Їх відправили на довготривалий вишкіл, де вони перетворились на справжніх воїнів.
Якщо комусь цікаво дізнатись про їх тренування — наполегливо всім рекомендую читати книгу Романа Пономаренка.
Бойове хрещення дивізія пройшла під Бродами. У радянській історіографії прийнято вважати, що там РККА вщент розбило німецькі війська та посунуло далі, на Берлін. Але не можна не відмітити того героїзму, з яким стояли наші хлопці у тій битві. Навіть коли котел замкнувся, вони не запанікували, а подвоїли свої зусилля для здобуття перемоги, ну або принаймні щоб продати свої життя подорожче.
Причина такого запалу була проста: вони билися з ненависним ворогом на своїй землі, за майбутнє своїх дітей та свого рідного краю.
Це завзяття помітили у німецькому штабі. Тому навіть після розгрому під Бродами, де велика частина дивізії була втрачена, її реорганізували, відновили бойовий склад та призначили 1-ю дивізією Української Національної Армії.
Не вірте радянському міфу, що українців гнали як гарматне м’ясо на фронт. Совєти якраз таким любили займатись — більше 500 тисяч чорнопіджачників загинуло при штурмі Києва.
Щодо німців, то 14 тисяч українців не мали жодної ваги на фронті, де б’ються мільйони солдат з обох сторін. До того ж, якби українці були гарматним м’ясом, чи стали б їх вишколювати за усіма стандартами елітних військ, а офіцерів дивізії вишколювали навіть у березні 1945-го, коли червона орда вже йшла Європою? Звісно, що ні!
Дивізія “Галичина” мала стати основою майбутньої української національної армії. Але вони стали дечим більшим — символом. Їх героїчний чин та завзятість, з якою вони били червоних окупантів, навіки залишаться у пам’яті нащадків.
Вони не померли, лиш тільки загинули.
Маковим цвітом зросли у траві.
Бо не забуде стрільця Україна
З золотим левиком на рукаві.