13 листопада в Коростишеві відкрили стелу присвячену пам’яті Олександри Соколовської, більш відомої як отаманша Маруся, її батьку та трьом братам-отаманам, які є героями українських національно-визвольних змагань й боролись за соборність України в 1917-1920 рр.
Коротка біографія. Олександра Соколовська народилася 14 грудня 1902 р. в селі Горбулів Радомишльського повіту Київської губернії (нині – Черняхівського району Житомирської області) у родині псаломника Свято-Миколаївської церкви Тимофія Соколовського. У 1917 році вони заснували в Горбулеві гімназію, яку утримували на власні кошти і де дівчина не тільки навчалася, а й викладала, поки не розпочалася війна. Родина Соколовських прийнялась до боротьби з більшовицькими загарбниками та згуртували навколо себе тисячі українців: брати Олекса, Дмитро, Василь з батьком Тимофієм займались організацією повстанців, ще один брат Степан – священник при їх війську, а Олександра була зв’язковою й вербувальницею. Загалом повстанське військо Соколовських противники визначали одним з найпотужніших на Правобережжі.
Один із соратників Марусі Клим Поліщук так описував її: «Вона була в чоботях із острогами, короткій спідниці, синій чумарці і сірій шапці з червоним шликом, вздовж якого виписано чорнилом: «Смерть ворогам України!».
Один за одним більшовики вбивають батька та трьох братів Соколовських, що були засновниками та керівниками повстанських загонів. Тоді дівчина приймає рішення: саме вона має продовжити боротьбу рідних проти більшовиків. На високій Дівич – горі, поблизу свого рідного села, Олександра Соколовська приймає присягу і стає Марусею. Козаки поважали її за організаторські здібності, натхненні промови й освіченість. Детальніше про бойовий шлях родини читайте тут.
Ініціаторами встановлення пам’ятника стали історик Володимир Гонський та письменник Василь Шкляр, який написав одну з книг про отаманшу Марусю. Заслужений художник України та скульптор Віталій Рожик безкоштовно виготовив монумент, що складається зі стели та інформаційної таблички. На заході було присутньо до сотні чоловік в тому числі гості з Житомира, Києва, Рівного, Вінниці та Західної України.
Опікун дійства та пам’ятника український письменник Василь Шкляр розповідає:
“Коли Українська Галицька армія шла на Київ і зупинилась в цих околицях, то до вояків УГА приїхала на коні ця красива юнка з золотою косою і дуже просила допомогти з набоями. Галичани витріщили очі й кажуть: “Дівчинко, ну ти що воюєш?”. А вона вже очолювала тисячний загін козаків: триста кінних і сімсот піших. Маруся тоді відповіла: “Я дівчина, я хочу жити, хочу любити. Ви думаєте мені потрібна ця війна? Але коли прийшов ворог-окупант і топче твою землю, коли загинули три мої брати-отамани, що мені робити? Маруся пішла в цю боротьбу і згоріла в ній“.
Достеменно невідомо чи загинула Маруся насправді так і невідомо де знаходиться її могила.
По легенді вона була поранена під Вахнівкою й там похована, про це пише в спогадах Клим Поліщук. За новини свідченнями різних очевидців та думкою нащадків – отаманша залишилась жива, але змушена була закинути військово-політичну діяльність й прийняти не публічний спосіб життя в Україні або виїхала закордон.
На заході була присутня двоюрідна онука Соколовських – Ліза Соколовська та дівочий курінь Пласту імені Марусі Соколовської. Неймовірну атмосферу дійства творили славетні українські музиканти: очільник гурту «Хорея Козацька» Тарас Компаніченко та гурт “Рутенія”. Місцева козацька організація продемонструвала елементи історичної реконструкції й запевнили, що беруть стелу під свою охорону від вандалізму.
Історик Олександр Алфьоров зазначив:
“Нашим завданням на сьогодні є встановлювати свої маркери ідентичності, ті сакральні площини, які в нас підтримують патріотизм, дух, нашу волю та свободу. Сьогоднішнє покоління зіткнулось восьмий рік з війною проти агресора, але насправді війна ніколи не закінчувалась й продовжувалась сторіччями, а нам необхідно знати, що сьогодні нога будь-якого окупанта буде горіти на цій землі. Ця земля є свята і пронизана кров’ю таких Марусь знаних і незнаних”.
В кінці першої частини дійства ідеолог Азовського Руху Микола Кравченко зачитав молитву українського націоналіста разом з присутніми.
Далі, в родинному селі Соколовських – Горбулеві, було офіційно відкрито другий пам’ятний знак отаманам та вшановано Олексу Соколовського на його могилі. Він був наймолодшим з братів-отаманів, що віддав життя в боротьбі за свою сім’ю та у змаганнях за незалежність України.
Продовжимо справу Героїв!