В той час, поки українська дипломатія намагається загравати зі своїми польськими та угорськими колегами та терпляче мовчить на відверті образи з боку польських та угорських політиків, Кнесет Ізраїлю коротко та зрозуміло визначив чим є єврейська держава: 62 голосами «за» був ухвалений короткий за змістом «Основний закон – Ізраїль держава єврейського народу».
Цим законодавчим актом, який містить усього 11 статей на одному аркуші паперу та вкупі з іншими Основними законами має скласти основу конституції Ізраїлю, просто у статті 1 стверджується, що Ізраїль є національною державою єврейського народу і реалізація права на національне самовизначення належить виключно цьому ж єврейському народові. Чудове визначення! Чим не узаконений юридично і так критикований на Заході старий добрий націоналізм? І ось тут виникають цікаві питання: у якій мірі буде стурбований та занепокоєний Захід таким відвертим підкреслюванням Кнесетом зверхності євреїв над іншими національностями в Ізраїлі? Чи висуне потомок таких ненависних президенту Трампу мігрантів конгресмен Ро Ханна ініціативу блокувати надання Ізраїлю щорічної багатомільярдної військової допомоги, як він зробив це у випадку набагато скромнішої допомоги Україні та згадавши про неможливість підтримки «Азову»? Чи будуть за це критикувати ізраїльський парламент та прем’єр-міністра численні західні «правозахисники»?
Спробуємо припустити, що ні. І не тому, що в країнах Заходу проживає багато євреїв, які мають величезний вплив на політику тих держав, у яких вони мешкають. І не тому, що Ізраїль є форпостом зовнішньої політики США на Близькому Сході та має статус союзника США поза НАТО. Відповідь дуже проста: вся історія держави Ізраїль – це історія боротьби за право існувати та будувати власну державу. Боротьби через численні людські жертви, тимчасову втрату частини території, ускладнення життя людей через бойові дії та перманентні теракти.
І саме ця готовність нести жертви заради існування власної держави помножена на відчуття гордості за можливість її мати та будувати дозволяє Ізраїлю не звертати уваги на можливі звинувачення у нехтуванні правами арабів чи інші «правозахисні дрібниці».
Отже висновок з цього дуже простий: відсутність готовності до самопожертви заради інтересів України, загравання з агресором та ганебне очікування вказівок та окриків західних партнерів, пріоритет власних клептократичних інтересів над інтересами громадян є джерелом неповаги до інтересів України та принизливого ставлення до неї з боку сусідів. І не український націоналізм, російська агресія чи навіть міграція українців за кордон є загрозами національній безпеці України. Головною загрозою України на цей час є та сама тимчасова адміністрація з Банкової, усунення якої вже давно стоїть на порядку денному українського суспільства.