Про Іловайськ до серпня 2014-го мало хто чув та знав у нашій країні чи за її межами.
Нині ж історія, пов’язана з цим містом, навічно закарбувалась у пам’яті української нації.
«Іловайський котел» – саме так часто говорять про події серпня 2014 року. І ця назва цілком відповідає тим страшним подіям, що невдовзі настигли наших хлопців…
Значну частину українських сил тоді складали новосформовані добровольчі підрозділи: «АЗОВ», «Донбас», «Дніпро-1», «Миротворець», «Шахтарськ», «Херсон», «Світязь». Підтримку надавали армійські підрозділи ЗСУ: 17-ї танкової, 93-ї, 28-ї та 51-ї окремих механізованих бригад, а також 39-го, 40-го та 42-го батальйонів територіальної оборони.
Події розгортались із 6-7 серпня, коли українські війська під командуванням генерала Хомчака почали штурм Іловайська. Ця перша спроба завершилась невдачею.
10 серпня 2014 року розпочалися другий штурм міста та активні дії зі звільнення Іловайська. Тоді ще батальйон АЗОВ за наказом штабу АТО проводив у Іловайську розвідку боєм. Операція відбувалася в районі, укріпленому дотами і підземними комунікаціями. Були знищені КамАЗ із боєприпасами і близько 40 сепаратистів. У ході розвідки було виявлено основні вогневі точки сепаратистів. Саме за ці здобуті дані заплатили своїми життями побратими Світляк та Береза. Незабаром, того ж дня, було смертельно поранено і побратима Сокола… Тоді азовець на псевдо «Маджахед» сам сів за БМП, яка розміщувалась у розташуванні АЗОВу, та поїхав на допомогу до побратимів, щоб прикрити евакуацію поранених. Із тих пір його доля була невідома.
Штурм українським військом Іловайська змусив російське політичне керівництво вперше скинути свою маску: відкрито вторгнувшись на територію України кадровими підрозділами, РФ скоїла акт збройної агресії та порушила норми права війни.
19 серпня батальйон АЗОВ все-таки увійшов у Іловайськ. 20 серпня одна група АЗОВу потрапила під обстріл на підступах до багатоповерхівок. У бік хлопців полетіло кілька гранат. Першу накрив собою та врятував таким чином інших 18-річний Хома. Медиків тоді майже не було, а тому за життя побратима боролись самі ж бійці. На жаль, врятувати хлопця азовцям так і не вдалось. Поранення від другої гранати отримали Сократ та Аксьон, який помер наступного дня від ран.
Але на цьому втрати не закінчились: 23 серпня загинув друг Дєрзкий, машину якого підбили з РПГ терористи.
Згідно зі звітом Міністерства оборони України, вторгнення російських військ на територію України відбувалося протягом 24-29 серпня 2014 року, а загальна кількість контингенту складала до 4 тисяч військовослужбовців.
Путінський “зелений коридор” став для бійців українського війська справжньою дорогою смерті. 29 серпня о 6:00 російський офіцер повідомив українській стороні, що вихід має відбуватися без зброї. Вже о 8:15 українські військові організованими колонами почали рух із міста, проте підлість та цинізм ворога не мали меж, і колони були розстріляні під час маршу…
Очевидна некомпетентність дій призвела до загибелі кількох сотень бійців. А розслідування такої халатності поки що не дало жодних результатів.
Дані про втрати різняться й до сьогодні: як стверджував начальник Генштабу Збройних сил України Віктор Муженко, у серпні 2014 року втрати армії становили 427 осіб, 781 – поранені, з 21 серпня по 5 вересня 2014 року, зокрема в районі Іловайська, загинули 150 військових, 90 були поранені. Генпрокуратура оперує іншими даними, називаючи від 366 до 500 осіб загиблих.
Як стало відомо пізніше, російські найманці захопили побратима Маджахеда в полон і вбили. Його тіло було знайдено лише в травні 2015-го в безіменній могилі в селі Грабське.
Тоді АЗОВ заплатив велику ціну за участь в Іловайській операції. І невідомо, скільки б ще втрат ми зазнали, якби командир батальйону Андрій Білецький не вирішив вивести азовців із Іловайська ще до того, як ворог влаштував підлу пастку.