7 лютого 1992 року було підписано Маастрихтський договір, який поклав початок Європейському союзу та завершив процес врегулювання фінансової та політичної систем європейських країн. З того часу Євросоюз сприймається тими, хто залишився поза його бортом, як рай на Землі та як самоціль без раціонального підґрунтя. Не стали винятком устремління сучасної української еліти, яка під виглядом реформ та побудови європейської країни, продає національні інтереси та «ліпить» з України державу «третього світу».
Яка роль відводиться нашій країні в сучасній Європейській спільноті? По-перше, не треба забувати, що Україна і без членства в Євросоюзі була і залишається європейською країною. По-друге, політики, які популяризують думку, що через біль теперішніх перетворень ми йдемо до європейського майбутнього, заздалегідь брешуть. Рішення про таке майбутнє поки що приймається поза межами України та без її участі. І ніхто із так званих партнерів не ставить питання, що буде з українською економікою та системою взагалі, внаслідок цих перетворень.
По-третє, наша держава наразі включена в Європейський відтворювальний контур, де їй відводиться роль «глобального села». Це означає, Україна потрібна як постачальник сировини та дешевої робочої сили, хоча ще десяток років тому була «глобальним містом» і сама мала можливість використовувати сировинні придатки. Вже майже завершився процес побудови «глобального села» і це підтверджують ура-вигуки уряду, що країна перетворюється на аграрну державу в контексті деіндустріалізації. Про це говорить статистика відтворення та міграції населення, яка, на жаль, показує, що залишилось ледве 35-40 млн. Для підтримання агарного комплексу за концепцією потреб більш розвинених країн цієї кількості достатньо. І надія українських політиків на те, що в таку систему прийде іноземний інвестор, даремна. Капітал приходить туди, де може отримати максимальний прибуток.
Потрібно знімати шори та зрозуміти всім, що добросусідські та плідні відносини можна будувати і без членства в спільнотах, що відживають свою роль. Розвивати українську економіку, змінювати правову систему та підвищувати соціальні стандарти можливо за власним курсом без зовнішньої руки. І ще раз потрібно наголосити на тому, що європейська цивілізація, частиною якої є Україна, не обмежується брюссельською бюрократією.
Потрібно закарбувати напам’ять, що пріоритет національних інтересів має бути визначальним курсом для Української держави, а не пріоритет бажань іноземних чиновників.