29 квітня 1918 року у Києві відбувся “гетьманський переворот” і до влади прийшов Павло Скоропадський. Нащадок козацького роду, аристократ, офіцер імператорської армії — він був ідеальним кандидатом для посади Гетьмана, голови держави.
З того часу про Українську Державу та самого Павла Скоропадського було складено багато міфів та страшилок, в основному — з подачі совєтів, які потім канонізували Петлюру, Винниченка та інших представників УНР. Паралельно з тим, як розповім коротко історію Української Держави, ще розвію кілька міфів про самого Скоропадського та його дітище.
Міф 1: Гетьман прийшов до влади завдяки перевороту
Хоча істориками дійсно заведено вважати дії Скоропадського переворотом, це слабко відповідає дійсності. “Переворот” відбувся 29 квітня 1918 року у результаті Всеукраїнського з’їзду хліборобів, на якому були присутні близько 7 тисяч делегатів з усієї України. Причому: делегат-хлібороб, віддаючи свій голос, одночасно голосував за свою дружину та своїх дітей, своїх сусідів та родичів. Фактично, цей з’їзд, який проголосив становлення Гетьманату і який обрав Павла Скоропадського, був неймовірно організованим проявом української представницької демократії.
Порівняємо з УЦР:
4 березня УЦР офіційно проголосила про своє створення. Це був орган, створений з різних політ. партій та організацій Києва. Протягом березня-квітня вони займались державотворчою діяльністю: масові демонстрації, урочисті конгреси — одним словом, краса.
Також є цікавий факт: за часів УЦР діяв офіційний вісник Уряду, який звітував про пророблену роботу, у якому друкувались закони тощо — аналог сучасного “Українського вісника”. Так от дивина була в тому, що на цей вісник було підписано не більше 6 тис. осіб, і то ті — переважно з Києва. Фактично, люди по регіонах не зовсім розуміли, хто і що засідає у Центральній Раді і що вони там вирішують. А в міру того, як йшов час і накопичувались критичні для влади питання, на які вона не могла дати відповідей, настрої людей все більше радикалізувались.
Тому питання усунення від влади УЦР було вирішеним наперед.
Міф 2: Павло Скоропадський був диктатором
Для такого оціночного судження визначу, що:
Диктату́ра — нічим не обмежена політична, економічна та ідеологічна влада у державі або певному регіоні однієї чи кількох осіб, класу, соціальних груп, які у своїх діях спираються на безпосереднє застосування апарату насильства (армії, поліції, карних установ), а також відповідний політичний режим.
Реальності таке визначення не відповідає від слова зовсім.
Павло Скоропадський не був соціалістом та прихильником гасла “Свобода. Рівність. Братерство”, у час його правління повернулося багато порядків, які були звичні для Російської імперії. Водночас він не заборонив функціонування опозиційних партій, не був одноосібним правителем, і що маловідомо, не бажав становлення вічної монархії в Україні. Навпаки, що з часом планувалося скликання Українського Сейму — представницького органу, який би виконував законодавчу функцію і в Україні, фактично, постала б президентська республіка. Проте цим планам не довелося збутися.
Міф 3: Павло Скоропадський був маріонеткою німців
Не варто заперечувати той факт, що у своїй владі він багато в чому спирався на німців, які на той момент були гарантами порядку на території України, і що немало важливо, тримали північно-східний український кордон. До певного часу саме за цією демаркаційною лінією між німцями і більшовиками визначався державний кордон України. Хоча в планах було включити до нього усі етнокультурні історичні території українців.
Проте за ті недовгі 6 місяців, як Скоропадський був при владі, він достатньо чітко продемонстрував незалежність своєї волі від вказівок німецького командування та Вільгельма ІІ особисто, з яким, до речі, був у теплих взаєминах. Найбільш яскравим проявом його самовольності були постійні намагання відтворити власні українські збройні сили, тим самим позбутись сильного впливу на свої вчинки зі сторони німців. Цього дозволу він таки домігся, проте надто пізно — восени 1918 року, коли Німецька імперія вже стояла за крок від поразки.
Ще одним закидом у сторону Гетьмана зазвичай стає невирішене земельне питання. Як вже писав у попередньому дописі, це було нарізним каменем конфліктів по всій Україні. При Скоропадському ситуація краще не стала: великі маєтки були де-конфісковані і туди повернулись російські поміщики, дрібного фермера не влаштовувала орієнтація уряду на середній клас та аристократію.
Але тут все питання криється у часі.
Уявіть собі ситуацію: ви — фермер, який посіяв на умовно своїй землі, наприклад, пшеницю. Наступного року, восени 1918-го, вона має дати врожай. І тут нізвідкіля приходить земельна реформа, яка забирає в тебе частину твоїх земель та віддає твоєму сусіду. Абсурд? Ще й який.
Небажання Скоропадського поспішати з земельною реформою було пов’язане саме з цим аспектом. Тим не менш, у листопаді 1918 року у нього на столі вже лежав готовий проєкт реформування земельних відносин, що могло б дозволити вирішити соціальну напругу раз і назавжди. Проте тоді в Української Держави виникли інші, куди більше проблеми…
Міф 4: Скоропадський хотів федерації з Росією
Власне, головний аргумент всіх сучасних антимонархістів звучить приблизно однаково: Гетьман продав Україну Росії!
Йшов листопад 1918 року, Німецька імперія тріщала по швах від військових потуг на Західному фронті. Тоді Павло Скоропадський, усвідомлюючи, що не буде в змозі певний час вистояти проти більшовицької орди самостійно, вирішив заручитись підтримкою країн Антанти, на що ті згодились за однієї умови: УД піде на об’єднання з імперією Романових.
Проблема була тільки в тому, що цієї імперії, власне кажучи, вже давно не існувало: 17 липня була розстріляна сім’я Миколи ІІ разом з ним самим, Тимчасового уряду також давно не існувало — єдиною опозицією Леніну був хіба що Троцький, та і то тривало не довго.
Тож 14 листопада 1918 року Скоропадський підписує грамоту про входження Української Держави до складу на той момент неіснуючої Російської імперії, що дало б змогу претендувати на допомогу військ Антанти у боротьбі з Москвою.
Але, як це часто буває, хід не був розцінений правильно. Одне зі слабких місць Гетьмана була його прес-служба: Скоропадський виріс у той час, коли аристократи не вважали за потрібне пояснювати середньому і нижчому класу свої рішення. Цим скористувались соціалістичні партії (все той же Петлюра і Винниченко), які створили Директорію та підняли антигетьманське повстання.
Іронія полягає в тому, що “злісного диктатора Скоропадського” згубила його ж демократичність та толерантність по відношенню до своїх ворогів.
Міф 5: Скоропадський нічого не зробив корисного для України
Загалом, якщо підсумовувати малий піврічний період перебування Гетьмана при владі, можна вважати його найбільш стабільним та вдалим протягом усіх визвольних змагань ХХ сторіччя для українців.
– Було видано більше 500 законодавчих актів, які врегульовували більшість соціальних питань, до того у юриспруденції було безліч білих плям.
– Була встановлена стабільна валюта, податкова система, розроблений і виконувався державний бюджет, створені Державний і Земельний банки. Відновлено діяльність залізниць.
– Українські науковці саме Скоропадському мають дякувати за просування української науки. В першу чергу, саме завдяки його ініціативі створення Академії наук, яку очолив В. Вернадський.
Це не кажучи про величезний вклад, який зробив Гетьман у розвиток освіти, відкривши десятки університетів та інститутів по всій Україні.
Але народ такого порядку не оцінив. 14 грудня повстанці Директорії захопили Київ, а Гетьман зрікся престолу. Гетьманат пав жертвою лівацького, псевдопатріотичного заколоту, вершителі якого виявились куди більшими тиранами і куди меншими управлінцями. Що сталося з Директорією — нам усім відомо.
Але впавши під ударами зрадників, Гетьманат відродився у символізмі нашої боротьби за вільну Україну. І сьогодні ми переживаємо той самий період державного хаосу, який був сто років тому за управління Директорії. І віримо, що на зміну цьому безладу прийде вже Третій Гетьманат.
І ми всіма силами будемо плекати його пришестя.