Здається, тільки вчора ми виходили на протест з ночівлею під Офіс президента в кінці 2019 року, коли Зе літав на зустріч з Макроном, Меркель і Путіним. Скоро, можливо, цю акцію нам доведеться повторити. Минув тиждень від “державного перевороту” 1 грудня, коли у Верховній Раді Зеленський анонсував, що хоче виходити на прямий діалог з Путіним для досягнення миру. Це можна було списати на його риторику, якби не темники, які відразу почали відстоювати “слуги” на етерах. Тоді стало очевидно: президент дійсно збирається говорити з Кремлівським кгбістом. Граючи популістичними лозунгами про «мир», вони вже у черговий раз забувають про уроки історії.
Випадок України далеко не унікальний.
Останні майже 30 років в історії ознаменувались щонайменше чотирма випадками, коли Росія завдяки схожій тактиці не тільки захоплювала стратегічно важливі для себе регіони, а й добивалась мовчання «світової спільноти».
Але є й інші приклади, які пов’язані з найкривавішими сторінками людства. Згадаймо досвід Європи минулого століття. 1938 рік. Після «Мюнхенської змови» Чемберлен під радісні овації натовпу показує всьому світу документ і каже: «Я привіз вам мир!». Чи міг він подумати, що вже через 2 роки англійські війська будуть з ганьбою евакуюватись з Дюнкерка, Париж буде взятий німцями, а англійцям доведеться благати Черчилля стати прем’єр-міністром? Того самого Черчилля, якого вони у 1938 році називали «радикалом» та «прибічником війни».
Знайома картина?
Миру не буде. Принаймні, доки наше керівництво дозволяє собі такі слабкі, з точки зору дипломатії, заяви. Будь-яка розмова з Путіним має відбуватись лише у залізничному вагоні десь у лісі під Москвою, де останній буде підписувати капітуляцію перед Українською державою. Будь яка інша форма розмови є неприйнятною.
Ми сьогодні живемо у час, коли людство має все. Наші предки й уявити не могли до чого дійде прогрес, який ми маємо сьогодні. Але от ми досі не навчилися робити висновків з уроків історії.