Ідеологічно і політично упереджені ЗМІ люблять писати про “праворадикалів”. То ці “праворадикали” зривають лівацький захід, то “розхитують човен”. Коротко кажучи, суцільний деструктив. Особливо, якщо писати чи говорити про “праворадикалів”, згущуючи фарби і приховуючи чи перекручуючи факти.
Якщо мова йде про те, що сприймається у суспільстві однозначно позитивно, то там “праворадикалів” не видно. Стається це приблизно так. Націоналіст воює на Донбасі, щодня ризикуючи собою — він герой, “наш захисник” чи просто український вояк. Повертається з фронту і в тилу бореться за національні інтереси — стає “праворадикалом”.
“Праворадикалів” помітно лише “вночі”. У тих сферах діяльності, які можна хоч якось показати у непривабливих тонах. Чим же займаються “праворадикали” вдень?
Відповімо на це питання на прикладі життя активістів “Національного корпусу”.
Вдень “праворадикали” дуже часто займаються рутинною роботою: витрачають свій час на просвітницьку діяльність, роздають листівки і газети, спілкуються з пересічними громадянами, доносячи своє бачення того, якого вирішення потребують злободенні проблеми України.
Роблять це досить упевнено, бо саме націоналісти запропонували суспільству комплексну і реалістичну програму модернізації країни, відродження її обороноздатності, справжнього, а не фейкового економічного розвитку.
Ще “праворадикали” з радістю відгукуються, якщо місцева громада просить їх прийти на допомогу. Наприклад, захистити сквер від забудовників. Бо “праворадикали” звикли не лише говорити, але й діяти.
Також “праворадикали” збирають волонтерську допомогу. Зокрема, щоб допомогти цивільним, які постраждали від військового конфлікту.
Чимало “праворадикалів” залучено до культурної і освітньої діяльності: проведення круглих столів, конференцій та семінарів, видання дуже потрібних для нашого суспільства книг.
Влітку “праворадикали” організовують спортивно-патріотичні табори для дітей. Втім, знаходяться критики, котрі вслід за російськими ЗМІ кажуть, що це якось по-екстремістському: спортивно-патріотичне виховання дітям непотрібне (хай краще їх виховує вулиця).
Якщо коротко, праворадикали багато чим займаються. Але в об’єктив ЗМІ здебільшого потрапляє те, що дратує ліво-лібералів або владу. Попри цю заангажованість, підтримка суспільством націоналістів росте. Бо пересічні люди знають, хто за них воює і хто готовий прийти на допомогу. А ще — все більше переконуються у правоті конкретних пропозицій і вимог націоналістичного руху.
Анастрасія Сердюк