Побратими, у цей видатний день вітаю вас із перемогою в бою і звільненням Мар’їнки. Той день ми почали о 6-ій ранку, шикуючись за технікою на полі соняшників. Перед нами була Мар’їнка, а серед нас вже вставали перші артилерійські вибухи, і ми збирали перший у цей день кривавий урожай нашими друзями і побратимами. О 21-ій, коли була розбита остання засідка ворога на околиці містечка і взятий сепарський Олександрівський блокпост, перед нами в темряві лежали відкриті шляхи на принишклий Донецьк і Олександрівку. Поруч були побратими з 51-ої бригади. Азовська розвідка тієї ночі була в Донецьку. День вартував нам п’ятнадцятьох поранених і одного загиблого. Вчинок Балагана перед смертю став взірцем для всіх Азовців. Уночі сум за побратимами змішувався з гордістю і вірою в велике майбутнє. Здавалося, завтра буде Донецьк, Моспіно, кордон. І ця дивна суміш відчуттів не давала спати, не давала дихати всю ніч. Я відчував, що не спить увесь батальйон.
Так було на фронті. Але в Києві декілька бездарних клоунів, які загралися «в солдатиків», уже готували операцію з “маршало-жуковським розмахом” і за радянською традицією готували перемогу до дати. Починалася трагедія Іловайська.
Мар’їнка ж і досі українська – це один з символів переможності Української Зброї. І поки ми пам’ятаємо наші перемоги і наших загиблих, ми віримо і знаємо, що повернемо і Донецьк і Крим, і Луганськ!