placeholder+image

Close Ukraine: роздуми за підсумками вистави

У сучасних зовнішньополітичних реаліях однією з умов політичного виживання української провладної «еліти» є постійна демонстрація своєї лояльності Заходу. І задля підтримання уваги до себе з боку представників західних політичних кіл наші політики наввипередки винаймають професійних лобістів, платять за театралізовані сніданки десятки тисяч доларів, чергують поблизу вбиралень та літають на різноманітні конференції. Такі собі «танці перед зірками», принизливий кастинг.

Не став винятком з цієї практики і черговий 11-й безпековий форум, який був організований фондом Арсенія Яценюка «Open Ukraine» та пройшов 11-12 квітня в Києві. Про змістовну наповненість цього дійства, як і про решту подібних заходів, на кшталт пінчуковських конференцій YES, говорити не варто: зрештою, їх призначенням не є генерація продуктивних ідей чи змістів. Яскравим свідченням цього стала відсутність на ньому спеціального представника по Україні Держдепу США Курта Волкера, хоча без обговорення шляхів вирішення конфлікту на Донбасі безпековий форум в Києві не мав би взагалі ніякого сенсу. Але що нового міг почути пан Волкер на цьому форумі? Абсолютно нічого, адже Порошенко продовжує як мантру повторювати сакральну тезу про миротворців, яку його придворні глашатаї Мєдвєдєв та Уколов цинічно вписали навіть у Великоднє привітання.

Однак, що насправді стоїть за порошенківським бажанням залучити на Донбас миротворців здогадатися зовсім не важко: для Петра Порошенка введення миротворців на Донбас є критично важливим з точки зору перемоги на майбутніх виборах та способом збереження свого олігархічного режиму. Адже, з одного боку, він продемонструє суспільству «виконання» власної обіцянки припинити кровопролиття на Донбасі, що зробить його «ангелом – миротворцем» та природно збільшить передвиборчій рейтинг. З іншого боку, перемога на виборах дозволить Порошенку законсервувати власний клептократичний режим. Тому саме «миротворча» тематика, і це вже очевидно, буде стрижнем передвиборчої кампанії чинного президента, оскільки інші «успіхи» Порошенка навряд чи добавлять йому електоральних симпатій.

Логічно, що для успіху такої передвиборчої стратегії необхідно зробити думку про введення миротворців безальтернативною як в очах вітчизняного суспільства, так і за кордоном. Для цього треба максимально обмежити потрапляння у вітчизняний та міжнародний дискурс інших точок зору на вирішення проблеми Донбасу та безпеки України взагалі, як мінімум, створювати максимальні перешкоди в комунікаціях із Заходом будь-яким політичним конкурентам, а як максимум, взагалі їх дискредитувати. Саме цим, головним чином, і пояснюється відмова в участі в 11-му безпековому форумі лідеру «Національного корпусу» й, до речі, заступнику голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони Андрію Білецькому. Адже на Банковій дуже побоюються, що саме позиція націоналістів у протистоянні на Донбасі та й в більш широкому спектрі міжнародних відносин може більше сподобатися новим лідерам зовнішньополітичних думок Білого дому.

Наприклад, новому раднику президента США з національної безпеки Джону Болтону, який у вересні минулого року відносно миротворців на Донбасі висловився достатньо прямо: «Я не думаю, що в Україні повинні бути які-небудь миротворці. Я думаю, що це помилка з точки зору України. Тому що, по-перше, це означає, що ви збільшуєте роль Росії у внутрішніх справах України… Якщо ви хочете відновити суверенітет України над Донбасом, то останнє, що Україна повинна робити, це допускати сюди миротворців». Тому, побоювання Порошенка відносно візиту А.Білецького на 11-й безпековий форум не були безпідставними, адже головною метою присутності лідера «Національного корпусу» на цьому заході і було донести до закордонних гостей погляди націоналістів на проблеми безпеки України, в тому числі відносно ситуації на Донбасі.

Перш за все, слід зазначити, що практична реалізація нижчеописаних положень вимагає не лише повного перезавантаження владної верхівки, а й зміни всієї філософії української політики та ставлення суспільства й громадян до власного місця в системі «громадянин – держава», остаточного позбавлення пострадянського патерналістського способу мислення, надзвичайної рішучості та навіть жорстокості на шляху збереження української державності. Адже те той стан, в якому наразі опинилася українська держава внаслідок дій (чи бездіяльності) політичної «еліти» від часів Кравчука до Порошенка, не може бути виправлено без жорсткого хірургічного втручання.

Складне внутрішньо- та зовнішньополітичне становище нашої держави погіршується динамічним наростанням напруги між Заходом і Росією, яка спричинена маніакальною ідеєю Путіна присвятити черговий термін свого правління поновленню за будь-яку ціну Росією міфічної геополітичної величі СРСР. І Україна, без власної волі, може легко потрапити в лещата суперечок світових гравців.

Не викликає сумнівів теза про те, що на сьогодні без зовнішньої підтримки Україна не зможе ефективно протистояти тим зовнішньополітичним викликам, які виникли в поточній ситуації. Однак, порядок денний у вирішенні власних безпекових проблем має формувати сама Україна, а не інші зовнішньополітичні гравці незалежно від їх ваги на світовій арені. Адже делегувавши повноваження по вирішенню наших проблем іншим державам маємо чітко усвідомлювати, що делегуємо це вирішення через призму не власних, а чужих національних інтересів.

Отже, саме наші рішучі й сміливі дії мають бути чітким сигналом для інших та тими межами, в яких ми готові вирішувати свої безпекові проблеми в ході діалогу на міжнародному рівні. Такий підхід буде можливий лише у тому випадку, коли вирішення будь-яких зовнішніх безпекових проблем буде чітко корелюватися з радикальними діями в середині держави, спрямованими на згуртування суспільства довкола ідеї повного переформатування української держави, жорсткого викорінення всіх руйнівних суспільних явищ, демонстрації власним прикладом тієї поведінки, якої має дотримуватись влада в критичній для України ситуації.

Тактика сьогоднішньої української влади в галузі безпеки полягає у створенні такого собі болота, коли процес опрацювання нагальних рішень не доходять до практичної реалізації зовсім, або у значно спотвореному вигляді, як це було у випадку так званих законів про деокупацію Донбасу та про нацбезпеку. Водночас, на думку українських націоналістів, існує ціла низка практичних конкретних кроків, які вже давно варто було б здійснити в сфері безпеки:

1. Визнання на законодавчому рівні «ДНР» та «ЛНР» терористичними організаціями. Ще 27 січня 2015 року Верховна Рада України прийняла постанову № 129, якою звернулась до міжнародних організацій та держав Світу із закликом визнати «ДНР» та «ЛНР» терористичними організаціями. Однак, непослідовність у цьому рішенні, а саме відсутність визнання «Л/ДНР» терористичними організаціями в самій Україні, призвела до відсутності реакції на цей заклик з боку інших держав. Ухвалення такого рішення з точки зору України та її міжнародних партнерів зробило б РФ країною, яка підтримує тероризм, засвідчило б однозначність позиції України відносно фейкових республік, знищило б грунт для будь-яких російських інформаційних спекуляцій та правового нігілізму.

2. Прийняття закону «Про колабораціонізм». Не є відкриттям, що прийняття такого нормативного акту суттєво б сприяло зміцненню авторитету України на міжнародній арені та було б серйозним запобіжником для тих, хто вже пішов чи планує піти на співробітництво з окупаційною владою. Всі особи, які в той чи інший спосіб співпрацювали з окупаційною владою, мають понести за це відповідальність. Це ті хто виконував функції держави, члени відповідних політичних партій, депутати всіх рівнів тощо. Крім того, прийняття цього закону спростувало б вигадки окупантів, що наразі всі жителі Криму в Україні автоматично вважаються зрадниками. Таким чином, можна було б розвіяти побоювання тих кримчан, які не заплямували себе співпрацею з окупантами, та поліпшити морально-психологічне сприйняття України на півострові.

3. Жорстка постановка питання про припинення діяльності в Україні будь-якого російського бізнесу. Жалюгідно і немічно виглядають дії нинішньої влади, яка вмовляє іноземців не скасовувати введені ними санкції, а сама при цьому спокійно допускає існування в Україні численних компаній з російськими власниками. Російський бізнес в Україні має бути продано його власниками у чітко визначені державою терміни, або в подальшому націоналізовано та приватизовано. Адже доля бізнесу, який належав деяким українським власникам в Криму та на Донбасі, загальновідома.

4. Розрив дипломатичних відносин з Росією та припинення дії Договору про дружбу та добросусідські відносини з Російською Федерацією, запровадження візового режиму. Питання стосовно цих положень має бути вирішено однозначно: з країною-агресором не може бути ніяких відносин. Ані дипломатичних, ані економічних, ані будь-яких інших. І проблема полягає не тільки в площині кожної з перелічених сфер міждержавних відносин: присутність в Україні російського бізнесу, громадських, культурних та релігійних установ є загальновідомим прикриттям для діяльності спецслужб РФ в Україні. І «справа Скрипаля» є наочним підтвердженням цієї тези, адже зі стовідсотковою впевненістю можна сказати, що отруту на дверну ручку його будинку в Солсбері точно наносив не співробітник посольства РФ в Британії.

5. Заборона діяльності в Україні такої релігійної установи як «Українська православна церква Московського патріархату». Внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» в частині, перш за все, назви релігійних організацій: слово «українська» в своїй назві мають право використовувати лише ті організації, духовні центри яких знаходяться на території України. Адже, наприклад, не існує в Україні «української римо-католицької церкви», але для, де факто, Російської православної церкви такий зручний виняток зроблено.

6. Ліквідація шляхом припинення реєстрації всіх громадських організацій та політичних партій, які виступають за поліпшення будь-яких відносин з Російською Федерацією та не визнають факт агресії з її боку проти України. Такі організації не мають права на існування в Україні в умовах збройної агресії Росії проти нашої держави, а особи, які сповідують відповідні погляди, не мають права на політичне майбутнє. Дійсно, складно собі уявити, щоб в тій самій Великобританії часів Другої Світової війни, коли нацистські літаки бомбили Лондон, хтось з політиків відкрито виступав по радіо за повернення до добросусідських відносин з фашистською Німеччиною, як це зараз роблять в України численні мураєви–рабіновічі-медведчуки на підконтрольних їм телеканалах.

7. Жорсткий підхід до комплектування українських державних структур, особливо оборонного сектору, сфери міжнародних відносин та спецслужб. Ні для кого не є таємницею, що наявність родинних зв’язків у країні-агресорі є серйозним важелем впливу, який може бути використаний ФСБ у зручний момент. Тому всі особи, які мають близькі родинні стосунки з громадянами РФ або родичів на окупованих територіях, не мають права займати в Україні посади, які передбачають доступ до державної таємниці.

8. Радикальне реформування оборонно-промислового сектору нашої держави. Припинення існування державного концерну «Укроборонпром» та його численних «дочок» вже давно перезріло. Необхідно провести об’єктивний ретельний аудит активів «Укроборонпрому», часткову приватизацію його підприємств з обов’язковим збереженням контролю над ОПК з боку держави в умовах російської агресії. Необхідно позбавити «Укрспецекспорт» та його дочірні підприємства монополії на здійснення експортно-імпортних операцій, як джерело корупції та зайвих витрат.

9. Проведення всебічного ґрунтовного аудиту ефективності діяльності спецслужб України, ступеню їх відповідності загрозам та викликам часу, докорінне реформування СБУ та перетворення його з інструменту економічного та політичного тиску на сучасний контррозвідувальний орган. Приведення у відповідність до існування держави в умовах гібридної агресії відповідних норм законодавства у сфері контррозвідки. Створення в парламенті підкомітету з питань діяльності спецслужб та розвідувальних органів України.

10. Головною загрозою безпеці України в сучасних умовах є шалена втрата країною людського капіталу. Масовий виїзд українців за кордон зводить нанівець будь-які грамотні стратегічні рішення в галузі безпеки, залишаючи їх усього-на-всього набором теоретичних побажань. Тому, перш за все, нова українська влада має створити умови для всілякого заохочення українців залишатися працювати, жити і народжувати вдома. І власний приклад, позбавлений міщанського тяжіння до коштовностей, машин, шуб, Мальдів та Сейшел разом з руйнацією існуючого олігархічного правління, якнайкраще переконають українських громадян довіряти владі та залишатися в Україні.

І наостанок. Українські можновладці дуже люблять лякати іноземців українськими націоналістами, роблячи з них такі собі низькоінтелектуальні опудала й щосили формують в їх очах фейкову патову ситуацію, що, мовляв, якщо при владі не будемо ми, то прийдуть ось ці і буде взагалі хаос. На нашу думку, саме таку природу походження має поява у відомому законодавчому акті США заборона на надання військової допомоги «Азову». Саме зусиллями наших професійних злодійкуватих вояжерів вона там з’явилася. Однак Заходу слід було б дещо уважніше вивчати думки на цю тему видатних політичних особистостей, історична вага та здобутки яких є набагато більше, ніж українських завсідників проплачених політичних тусовок. «Націоналізм, національна гідність та національні інституції, незважаючи на притаманні їм недоліки, формують найкращу основу для дієвої демократії. Намагання подавити національні відмінності або об’єднати різні нації з чітко вираженими традиціями в штучні державні утворення дуже часто закінчуються провалом, а іноді — кровопролиттям. Мудрий державний діяч оспівує національний статус та користується ним» (Маргарет Тетчер, «Мистецтво управління державою»).

placeholder+image

Ми змушуємо владу звернути увагу на проблему, - голова НК Харківщини

Голова Харківського обласного осередку Національного Корпусу Костянтин Немичев розповів про те, чому активісти...

placeholder+image

Нацкорпус vs поліція у боротьбі з нелегальним продажем алкоголю у Нікополі

Нещодавно поліція провела рейд та вилучила підробний алкоголь, який на розлив продавали у наливайці під назвою...

placeholder+image

Спільні зусилля НК, НД та місцевої громади у Запоріжжі дали результат: Суд зупинив право оренди на сквер Яланського

У Запоріжжі навколо скверу Яланського суспільні акції протесту досягли піку загострення: постійно відбуваються...

Ми змушуємо владу звернути увагу на проблему, - голова НК Харківщини

Нацкорпус vs поліція у боротьбі з нелегальним продажем алкоголю у Нікополі

Спільні зусилля НК, НД та місцевої громади у Запоріжжі дали результат: Суд зупинив право оренди на сквер Яланського

Андрій Білецький: Розігрувати карту сепаратизму можливо лише зі слабкою державою

Нацкорпус Львівщини провів сплав на байдарках

"Сильна Нацiя": До Дня Незалежностi України відбудеться турнiр з багатоборства

23 серпня лідер Нацкорпусу Андрій Білецький зустрінеться з громадою Запоріжжя

Нацкорпус продовжує піклуватись про дубочки на Хортиці

Андрій Білецький: Як тільки зламаємо внутрішнього ворога, Донбас можна звільнити за два-три тижні

Андрій Білецький: Щоб зняти проблему «п’ятої колони», треба розібратися з нинішньою системою влади

Андрій Білецький: Для зміни ситуації в країні потрібен новий Виборчий кодекс

В рамках проекту «Одна Кров» представники Національного Корпусу та Національних Дружин Харкова масово здали кров для військового шпиталю

Сервитут по-житомирськи або як відтяпати гектар лісу і не понести за це відповідальність

Поліція затримала тітушок забудовника екопарку на Осокорках

Голова НК Запоріжжя: Ми змінюємо країну вже сьогодні

Нацкорпус домігся ухвали суду щодо внесення справи про знищення лісу на Житомирщині до ЄРДР

У Болехові місцева громада разом з Нацкорпусом заблокували трасу національного значення

Свято сім'ї у Вишневому від Нацкорпусу